Волонтером називають людину віддану, приязну і милосердну, а волонтерство – способом безкорисливого життя, намаганням допомогти всім, не чекаючи взамін навіть: “Спасибі”. Способів допомоги є чимало, аби було бажання. Про волонтерство дивіться в черговій програмі проекту “Україна. Перезавантаження”, в четвер, 16 квітня. Початок ефіру о 20 годині.
Оксана Ліхтіна приїхала в Тернопіль з Луганська рік тому. З собою жінка взяла найнеобхідніше, відтак, без волонтерської допомоги і підтримки не вижила б.
– Багато хто втратив все і починати з нуля дуже важко. Будемо чесно казати, що від держави допомога дуже запізніла, прийшлося дуже довго чекати. Тому на початках лише за допомогою церкви, небайдужих людей, волонтерів, тільки за допомогою цього і вижили. Я вдячна людям, бо це свого роду подвиг. Люди витрачають свій час, свої можливості. Це, напевно, бажання серця, бо всі вони також зайняті, також мають роботу. Велике спасибі таким людям, – розповідає Оксана Ліхтіна, яка приїхала з Луганська.
Вимушений переселенець Віктор Скибільський приїхав у Тернопіль з Донецька, він – інвалід другої групи, активно займається спортом, параолімпієць, любить Україну і готовий прославляти її всіма можливими силами. Чоловік сам допомагає потребуючим, каже волонтерство – це стан душі.
– Людина, яка є волонтером, вона це робить з таким настроєм, з душою, без всякої користі. Така допомога потрібна всім навкруги. Бо є такі люди, які роблять це для галочки, заробляють на цьому рейтинги, політичні. За волонтерами великий обсяг роботи, – переконаний Віктор Скибільський.
Допомога переселенцям, малозабезпеченим, хворим дітям, українським бійцям – це ще не повний перелік тих кому волонтери безкорисливо допомагають. А робити це з кожним днем через економічну ситуацію в Україні все важче. Для цього люди доброї волі знаходять різні способи.
– Почали дуже активно і багато вишивати, вишиваємо медальйони з тризубами, вишиваємо декоративні вінтажні медальйони з квітами, почали вишивати обкладинки на паспорти. Дівчата роблять закладки та інші речі з бісеру, вишиваємо картини, намагаємося всіма можливими шляхами залучити кошти, продаємо далі каски. Зараз виставили на аукціон каски з портретами Бандери і Шухевича, сподіваємося, що ми повинні щось заробити на них, це ж наші провідники ідейні. Я впевнена, що має все вийти, – каже волонтер “Самооборони майдану Тернопільщини” Ліля Мусіхіна.
Волонтери допомагають бійцям усім – від форми та шкарпеток до автомобілів, реанімобілів і зброї. Аби наші захисники відчули радість Христового Воскресіння господині Тернопільщини відправили на Схід тисячі освячених великодніх наборів, в яких паска, ковбаска, писанки, сир та інші продукти. А сухі Тернопільські борщики на передовій – серед улюблених.
– Передають фотографії процес варіння борщу, чи як вони п’ють чай з печивом, чи як вони забирають передачки. Вони дуже довольні і кажуть, що тернопільський борщ – таки самий смачніший. Пакуємо борщики раз в тиждень, нарізаємо два рази в тиждень. В понеділок і четвер. Так робимо, щоб можна було попакувати в один день щонайбільше 200 чи 250 борщиків, – говорить координатор акції “Смаколики для учасників АТО” Вікторія Лень.
Аби допомагати тим, хто повертається з війни, у Тернополі шукають лікарів-волонтерів. Логістичний центр допомоги бійцям АТО звертається з проханням до медиків: хоча би кілька годин у тиждень виділити для реабілітації наших воїнів.
– Щоб вони прийшли і зрозуміли, що вони потрібні тут, що ми чекаємо їх, що ми любимо їх і якщо виникли якісь проблеми зі здоров’ям, щоб вони звернулися на гарячу лінію і ми їх перенаправили, безкоштовно звичайно, на волонтерських засадах, до інших лікарів, – вважає волонтер Логістичного центру допомоги бійцям АТО Ольга.
Волонтерство – це не лише матеріальна допомога. Неабияке значення має духовна підтримка.
– Є духовні волонтери, які, можливо, десь сидять вдома чи в храмі і моляться. Це є прикладом великого духовного волонтерства. Якщо взяти з Нового завіту, то прикладом волонтера, людини жертви, самопосвяти – це був Ісус Христос, Він був перший духовний волонтер, – каже генеральний директор Тернопільського благодійного фонду “Карітас” отець Андрій Марчук.
Чи не найбільше дух українських бійців підносять дитячі малюнки і обереги, їх захисники носять біля серця.
– Коли ми розкриваємо малюнки і бачимо танки, кров, то нам дуже страшно, а от такі малюнки – ангели задівають душу, такі малюночки майже кожен солдат носить в бронежилеті, в нас заведено. Що коли боєць має такий малюнок в бронежилеті – куля його не візьме, – розповів боєць АТО Ігор Радецький.
