Телебачення – це командна робота. А оскільки життя диктувало щоразу нові умови – ми разом навчалися і набували досвід в екстремальних умовах.
“Так ми навчилися робити включення з Тернопільського майдану, Київського майдану. Потім пішли реформи і ми навчилися робити телемости. І робити включення навіть з найвіддаленіших сіл. Сьогодні завдяки технологіям ми можемо зв’язуватися із людьми із усього світу. Ну, і звичайно, нам довелося освоювати цифрові технології, які нам дуже допомогли під час пандемії”, – розповідає пані Наталія.
32 роки тому, коли створювали регіональний телеканал, мало хто міг уявити, якою важливою стане його роль у складні часи. І що доведеться працювати в умовах великої війни.
Юлія Винокур, генеральна директорка телеканалу TV-4, згадує: “Ми подумали: а як ми будемо працювати? Бо тоді ще не було сигналу тривоги централізовано. Ми самі з власної ініціативи робили заставки. Самі пускали попередження. Щоб люди розуміли, що це є небезпека”.
А далі – ми створили хаб, у якому могли працювати українці із прифронтових територій. Ми реалізували проєкти про те, як допомогти адаптуватись переселенцям, як люди об’єднуються заради перемоги. “Допоможемо зможемо переможемо”, “Дякую тобі”, “Всі свої” – зібрав у собі історії незламних. А ще під час війни ми створили проєкт, який навчає медіаграмотності “Давайте перевіримо”.
“Ми вивчаємо і дивимося: а що потрібно нашим глядачам. Чого вони потребують? Якщо не дай Бог десь там зашпортався. якогось сигналу нема, десь звук пропав. Можливо, не по нашій вині – люди телефонують, тобто, вони дивляться – слухають, вони довіряють і це для нас найважливіше”, – розповідає Юлія Винокур.
Співробітники телеканалу долали великі виклики, працюючи в умовах, де загрози та ризики стали частиною їхнього повсякдення. Вони ризикували власним життям, щоб забезпечити глядачам достовірну інформацію. Для цього наш кореспондент Назарій Голуб їздив разом із волонтерами у поїздки прифронтовими територіями. Адже у період великої війни наша робота стала ще важливішою. Адже ми не тільки інформуємо, а й об’єднуємо нашу громаду.
Усі наші історії, для того, щоб показати – ми єдині. А коли єдині – то неперможні. Усі наші проєкти для того, аби незрозумілі речі – ставали простішими. Аби невдачі – були уроком, а ми надихалися успішними прикладами інших. А ще, аби наші військові знали, що вдома – усе гаразд. Їх тут люблять, на них чекають і про них потурбуються.
