додому Новини Сестра захисника з Лановеччини розповіла зворушливу історію про котика на війні

Сестра захисника з Лановеччини розповіла зворушливу історію про котика на війні

621

Оля Бітківська, сестра воїна ЗСУ, поділилася історією про те, як її брат та його товариші по зброї знайшли котика. Тваринку назвали Степаном. Він став воїнам добрим другом, а вони дбають про нього попри всі труднощі, які відчувають самі.

Після поневірянь під Авдіївкою, котик потрапив до воїнів, які охоче його прийняли в умовно свій дім.  Вони назвали його Степаном. І от тоді він зажив – м’ясце, ковбаска, теплий спальник і всі привілеї, що самі мали, тим і з ним ділилися.

“Якось взимку пишу до брата повідомлення, аби дізнатися чим він займається, знаю, що був втомлений після виїзду, та у відповідь прочитала “кота помили” і прикріпив світлину, де біля буржуйки гріється кіт, закутаний в його ж особистий рушник. Хлопці між собою жартували, що Степана після цього навіть торкатися заборонено, щоб не забруднити, бо він чистіший, ніж вони.” – написала пані Оля.

Та влітку трапилась з Степаном біда – ледь присунув лапи додому, очевидно, десь травмувався. Втомлені та виснажені, тільки-но з позицій, хлопці схопили кота і повезли в місто до ветеринарної клініки, хоч їхати далеченько.

“Старших років дядько, він же ветлікар, взявся оглядати пухнастого хворого, який за життя тримався з останніх сил. Далі наркоз, операція, Степан залишається в клініці до наступного дня. Тим часом оті мужні і незламні воїни бігають в пошуках переноски для котів, купують новісіньку та сплачують рахунок за лікування. Питаю, хто ж платив, бо сума геть немала, а у відповідь: “Всі, хто знає Степана”. – додала пані Оля.

В дома Степана бавили ,як малу дитину-змінювали післяопераційний підгузок, самі кололи уколи, наглядали, щоб катетер не забився і навіть м’ясо подрібнювали, щоб йому було легше жувати. Кота возили на всі планові огляди і догоджали,як могли.

“В жовтні, коли захисникам доставляли авто, мама запропонувала забрати кота Степана додому, обіцяючи мало не золоті гори. Але хлопці навідріз відмовилися, сказавши, що його нізащо не віддадуть. Ну, хоч помняцкати вдалося.
Як на мене, то цей кіт живе своє неймовірно щасливе котяче життя поряд з хлопцями, які боронять свою країну, оберігають спокій її громадян і як важко їм би не було, але навіть кота в біді не зоставлять. Мушу додати, що мають хлопці ще й кицьку з котенятами, яких Степан розважає, місця для всіх вистачить.
Може, вся ця історія виглядає для когось дивно, для мене – неймовірно. Чесно, пишаюся нашими хлопцями, навіть будучи на лінії фронту, вони піклуються про тих, кого приручили. Таких історій сотні і тисячі, вони надихають, мотивують і дають ще більше приводів для гордості.” – зазначила пані Оля.