Допомогти військовим ділом і словом. Поки українські чоловіки захищають Батьківщину на сході країни, їх рідні, друзі і просто небайдужі люди, забезпечують для них надійний тил вдома. Збирають необхідні для учасників АТО речі та продукти. Допомогти просять усіх охочих.
– В нас тато російськомовний, ми писали лист на російській, насправді те, що вона мені диктувала, я збагнула аж коли написала. Вона написала: “Папа, возвращайся с войны живым, я же тебя люблю!”, – пригадує дружина військового, який зараз в зоні АТО Наталя Гресько.
7-річна Валерія пише листи, бо востаннє бачила тата в середині червня. Чоловік Наталі, Андрій Гресько – військовий, з січня на сході України. Щомісяця змінює дислокацію. Рідні знають лише те, що зараз він на Луганщині, в зоні АТО.
– Знаю, що не на полі бою. Де саме – не знаю. Єдине, що ми щоранку зідзвонюємось в 7.30, він каже, що живий здоровий, запитує, як справи в нас і все, – розповідає Наталя Гресько.
Наталя розповідає, хвилюється і боїться не менше за інших дружин та матерів. Проте не розуміє, чому вони, кидаючись під колеса, не відпускають чоловіків на схід. Переконана, їм потрібні не сльози рідних, а підтримка, тому ми не маємо права показувати свою слабкість. Натомість повинні допомагати добрим словом і ділом, стати для військових надійним тилом вдома. Каже, більшість чоловіків, які нині там, залишили зарплатні картки своїм сім’ям, готівка рано чи пізно закінчується, а потреби – незмінні. Коли споряджала чоловіка, дала з собою все необхідне, проте те, що нам здається звичним тут, там – дефіцит.
– Коли я дзвоню до чоловіка і питаю, може є якісь речі, чого найбільше треба. Він каже, що немає, але звичайно ж їм хочеться і того цукерка, і квасу чи холодної води. Нам здається, що якась вода чи пиво для них є вибади. Або читала коментарі, що пиво недоречно. Може й не доречно, але ми себе тут не обмежуємо, але якщо хлопці стоять добами на чергуванні, то їм хочеться. Там все строго по графіку: сніданок в 6 ранку, то обід аж в першій. В цьому проміжку нема чого з’їсти, – говорить Наталя Гресько.
Військовим на сході, каже, дуже допомагають місцеві чужі люди. Проте не лишають своїх в біді і тернополяни. Щочетверга з нашого міста на схід вирушає автомобіль з допомогою, яку вдалося назбирати за тиждень, розповідає підприємець – волонтер Руслан Царик. Він – один з кур’єрів.
– Ми мусимо зрозуміти, що в країні йде сама натуральна важка війна, війна з агресором. Там не є тероризм, бандитизм, там війна. Війна з фахівцями. Не може там звичайний військовий розставити міни чи розтяжки, чи стріляти з такої зброї, з якої стріляють вони. Народ, встаньте, я вас прошу, встаньте! – закликає волонтер Руслан Царик.
Речі, продукти, медикаменти та гроші можна приносити в автосалон за адресою Тарнавського,2 у Тернополі. Його власник надав приміщення в оренду безкоштовно. Продукти, які псуються швидше – ближче до відправки, у середу. Проте потреби у військових різні – від хліба до бронежилетів. Тому будь-яка допомога зайвою не буде.
– Шкарпетки, майки, зубна паста, щітка, мило, шампунь, навіть білизна для обробки території, там ж нема таких туалетів, – перелічує Руслан.
Дітей волонтери просять писати військовим листи. Передавати звістки може кожен, хто знає, де воює близька людина. Дізнатись про те, куди вирушить автомобіль з допомогою наступного разу і чого потребують військові – можна за номером телефону 098 50 715 77.
