Публіцист Віталій Капранов на сторінці у Facebook поділився подробицями раптової смерті свого брата-близнюка Дмитра Капранова, який помер 16 квітня.
«Не для співчуття, а для інформації. Ми, тобто я, читаю усі коментарі і вдячний всім, хоч фізично не можу навіть поставити всім лайки. Дмитро помер у мене на руках. Я робив йому штучне дихання і масаж серця, але на жаль, це було безсенсовно, бо порвалася аорта. Я не впорався, а от він у своєму житті двічі реанімував людей і двічі успішно. На вулиці, випадково. Так що вчіться робити штучне дихання. Якщо немає таких важких випадків, як розрив аорти, це може врятувати», — написав Віталій Капранов.
Письменник присвятив братові щемливий некролог, у якому зазначив, що вони з Дмитром «залишилися одним цілим навіть попри смерть».
«Він поклав своє життя за цю націю, за цих людей, за цю культуру. Ми могли б спокійно жити, заробляти грубі гроші в іншому бізнесі та надувати щоки на публічних заходах. А замість цього витрачали сотні тисяч доларів на книжки, вкладалися у розвиток ринку та його інформаційне забезпечення. І для цього постійно вигадували божевільні інфоприводи — від конкурсу Золотий Бабай і автопробігу на День книжки до купання письменників в ополонці – тільки щоб про українську книжку згадали телевізор та газети. Тоді це, звісно, не окупалося, зате тепер ринок таки завівся. І боротьба за заборону ввезення російських книжок теж була нашою роботою, на жаль, виявилося, що потрібна була війна, щоб держава нарешті зробила це, але в результаті видавці стали реально заробляти гроші на українських книжках, а двадцять років тому вони ледь жевріли», — наголосив Віталій Капранов.
Письменник додав, що вони з братом дотримувалися однакових принципів і завжди захищали культурну спадщину України: «Ми захищали бібліотеки та книгарні від знищення, ми писали публіцистику про культуру і мову — наприклад, знаменитий Закон Братів Капранових, який встановив зв’язок між кількістю бібліотек та кількістю голосів за Януковича. Ми захищали культуру від політиків, організовуючи акцію Україна — зона культурного лиха і змусили політиків відступити. Приз Золотий намордник, який ми вигадали, змінив ставлення до українців в іноземних посольствах — там припинилося хамство і зневага. Ми досліджували питання державної мови — чому вона має бути одна, навіщо вона потрібна і яку роль грає у державі, сьогодні це очевидно — на жаль, наші теорії знов-таки підтвердилися війною».
