Підволочиська селищна громада на теренах Тернопільщини з’явилась однією із перших – у 2015 році і об’єднала 23 навколишні населені пункти. Тут до війни мешкало понад 19 тисяч людей.
Наша громада на 80% це – сільськогосподарська громада. Працюють великі товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, але зараз ми бачимо, як активно працюють фермери. Створюють тепличні господарства, створюють садівництва, посадки малини. І це відрадно, тому що в нашій громаді, ми вже можемо похизуватися, вирощуємо власні кавуни, ми маємо власну малину, ягоди, гриби, розсадник рослин хвойних, лавандові поля, обліпихові. В нас смачно. В нас приємно. У нас красиво, – каже секретар Підволочиської селищної ради МАР’ЯНА КУЗЬМІН.
24 лютого змінило розмірене і сповнене планів і надій життя громади назавжди.
У нас в керівництві чоловіки. Я – одна із жінок у керівництві. І пригадую той день, коли я зранку прочитала, що почалася війна, і оцей перший день, коли я прийшла, а наші чоловіки вже були зібрані з рюкзаками тут, на роботі. І всі сказали: якщо треба, то треба, тобі потрібно буде залишитися. У мене було відчуття: Чи мені плакати, чи мені втікати. Великий тягар на плечах, але тягар не від страху, а від відповідальності. Як я зможу це зробити? Але якось Бог підказав. Я свою нішу знайшла. Можливо, я перестала бути більше секретарем ради, ця паперова робота, а почалася більше робота з людьми, – розповідає секретар Підволочиської селищної ради МАР’ЯНА КУЗЬМІН.
Іван Осадчук – заступник селищного голови був серед добровольців, які вже у перші дні війни прийшли у військкомат.
“Я 25 числа був у військкоматі. Написав заяву, щоб прийняли у ЗСУ. Спочатку проходив службу тут, у Підволочиську, а потім був відправлений на Схід. Майже 4 місяці був біля Гуляйполя. Це 16 окремий стрілецький батальйон.”
Якщо тил не буде допомагати фронту-то фронт буде там де тил! У ті перші дні, розповідає Мар’яна Кузьмін зорієнтуватися у ситуації допомогли молодь і діти. Вони зорганізувалися у соцмережах і вирішили щодня збиратись біля селищної ради: плести сітки, зустрічати переселенців. Долучилися і дорослі – люди масово зносили продукти харчування, одяг, взуття, пакували передачі на Ніжин, на Бучу, туди, де ворог найактивніше проривав оборону. Пані Мар’яна пригадує: усі хотіли бути корисними. Волонтерська робота триває досі. До неї долучилися і нові мешканці, які знайшли тут прихисток від війни. Загалом через громаду переїхало близько 10 тисяч внутрішньо переміщених осіб, третина з них залишилася на тривалий час.
“Найбільше переселенців було на початку війни. Можу назвати кілька фактів. Від початку війни і певно до пів року, ми збирали статистику, через нашу громаду переїхало 10 тисяч ВПО, але це ті, які жили від одного до трьох днів. Потім десь близько року зберігалося близько 3 тисяч людей, які проживали на території громади.”
“Робота дуже нелегка, тому що від початку війни ми розуміємо, що нам треба приймати правильні рішення, тому що ми не можемо залишити освіту ні з чим і почати будувати дороги. Але сьогодні нам важливо підтримати найбільш вразливі категорії. Ми ніколи не думали, що в наших школа потрібно буде будувати бомбосховища. Наша громада була відзначена Тернопільської ОВА, які забезпечити всі навчальні заклади якісними бомбосховищами. Розпоряджаючись грішми , задаємо собі запитання: чи зараз це на часі? Наше містечко мало кардинально помінятися. Ми виграли проєкт. Держава нас підтримала. І через центральну частину Підволочиська мало пройти велике будівництво. І я скажу, як каже моя бабуся: наше містечко стало би писанкою, але ми всі розуміємо, що це не на часі.”
