Найменше місто Тернопілля – Підгайці – центр наймолодшого району області. Оселилось містечко на правому березі невеличкої річки Коропець. Особливо зрадів можливості хоч годину побувати в Підгайцях наш оператор Роман Савуляк. Для нього це спогади дитинства. Тому кожним кадром його відеокамера розповідала: тут наймальовничіші пейзажі, найзатишні будиночки та найчистіше повітря.
Сьогодні у Підгайцях, як і в інших невеличких містечках Галичини, не особливо шанованих центральною владою та трохи забутих Богом, повсюди докази бажання людей жити краще, спроби відродити славу затишних та гостинних поселень.
Центр міста – площа Ринок – має оригінальну трикутну форму. Увагу привертають декілька цікавих старовинних будиночків. Кажуть, що десь тут, неподалік, мешкав відомий польський композитор Фредерік Шопен. А це вже пам’ятка сучасної архітектури – помпезний греко-католицький храм. А ще на головній площі міста ратуша, перебудована у 1931 році. Операторській радості не було меж, коли побачили, що годинник на ратуші працює. Багато років його стрілки не рухались, і це забирало надію на поступ.
А ці кадри спеціально для шанувальників тернопільської «Ниви». Саме тут на стадіоні у Підгайцях народилась головна футбольна команда області. Сьогодні «Нива» переживає не найкращі часи. А на полі її малої батьківщини замість футбольних баталій щочетверга місцевий люд базарює.
Прогулюючись ранковим містечком, згадали прочитану напередодні поїздки історичну довідка. Вперше про Підгайці письмово згадали наприкінці XIV століття. А у 1539 році місто отримало Маґдебурзьке право. Підгайці були важливим адміністративним і торговим центром. Тут був замок, багато церков, і красивих маєтків. Через такі спокійні та тихі тепер Підгайці пройшло не одне військо. Козаки Хмельницького, армія польських королів, турки та татари. Непоправимої втрати завдали місту дві Світові війни. Але сьогодні у Підгайцях чи не на кожному кроці докази іншої скрути. Як пам’ятники економічним кризам та негараздам стоять у Підгайцях напівзруйновані пам’ятки архітектури. На їх відродження грошей не мала здається жодна влада за останніх років сто.
Найпершим ми побачили напіврозвалений і сумний Троїцький костел. Саме в ньому була підписана так звана Підгаєцька угода. Збудований він у 1634 році у пізньоготичному стилі з елементами ренесансу. Пожежі та війни не жалували храм. Зараз він – повна руїна, але над однією з капличок відремонтований дах. Цим і послуговується нечисленна католицька громада Підгайців. Поруч із костелом відновлений обеліск на честь Адама Міцкевича.
Далі знову згадаємо героїв нашого попереднього матеріалу: єврейську синагогу та кладовище, кіркут. Сьогодні їх вигляд розповість не лише про відсутність у Підгайцях єврейської громади. Але і засвідчує не особливу наповнюванісь міського бюджету.
Православним храмам у Підгайцях пощастило більше. Надзвичайно цікава Успенська церква, побудована у середині XVII ст. Її називають унікальною завдяки наявності аркади, яка оперезує церкву угорі. Але архітектурні тонкощі залишимо фахівцям. Зверніть увагу на назву конфесії: «Українська автокефальна (незалежна) греко-православна церква». Так і хочеться продовжити: аби нікому не було образливо. На прихожан тут не скаржаться. Вранці на Благовіщення яблуку ніде було впасти, не те, що з камерою зайти всередину.
А от у храм Преображення Господнього таки потрапили. На зворотній дорозі коли знову на годину заїхали у Підгайці. Яскрава, як Великодня писанка Спаська церква, побудована у 1772 році. В розумних книжках написано, що це типовий представник галицької дерев’яної архітектури. Поруч із церквою у дев’ятнадцятому столітті була зведена дзвіниця. А ще храм Преображення Господнього живий доказ того, як через віки та лихоліття глибока віра і велике бажання дозволяють зберегти намолені предками стіни.
– На все воля господня і промисел Божий. Якщо храм зруйнований чи попередньою владою чи якоюсь стихією. Але якщо на це є воля Божа, то з допомогою людей, з допомогою громади, цей храм буде відновлений для того, щоб виконувати головне призначення тут на землі. Збирати громаду для того, щоб благодать господня і дух святий перебував на віруючих. І за допомогою храму люди могли приходити до святих животворчих таїн Христових, – каже настоятель храму Преображення Господнього отець Іван.
Прихожани храму, які з хорів спостерігали за нашою роботою, одноголосно довірили від імені їх громади говорити священику. Отця Івана слухали уважно. З усім сказаним погодились одноголосно. А на прощання попросили для тернопільських гостей благословення, милосердя і заступництва у Богородиці.
