додому Новини Незрячі їдуть Україною, аби привернути увагу до своїх проблем та створити сенсотеку

Незрячі їдуть Україною, аби привернути увагу до своїх проблем та створити сенсотеку

780

vlcsnap-2015-07-07-11h29m50s10Аби довести, що незрячі люди можуть набагато більше, ніж від них очікує суспільство, проходить благодійний велопробіг під назвою “Бачу. Можу. Допоможу”. Люди із вадами зору мчать Україною на двоколісниках-тандемах, аби привернути увагу до себе, до своїх проблем та показати, на що здатні.

10 областей України за 30 днів подолають учасники благодійного велопробігу під назвою “Бачу. Можу. Допоможу”. Вирушили вони 4 липня зі Львова. Зрячі та незрячі вони на двох велосипедах-тандемах мандрують країною, де у різних містах їх зустрічають місцеві велосипедисти і разом їдуть частину маршруту.

– Ми їдемо по дорозі, по трасі, ми їдемо на велосипедах, ми займаємо якусь частину дороги. Ви знаєте, що в нашому суспільсьві до велосипеда ставляться, ніби він заважає на дорозі. Але всі чомусь дуже раді нас бачити, принаймні, по сигналах, по привітаннях. по помахах рук. Ми розуміємо, що це щось таке, чого люди не бачать кожного дня, – розповідає співорганізатор благодійного велопробігу “Бачу! Можу! Допоможу!” Марта Дропа.

Організатори – Львівська громадська організація “Інститут українських студій”. Такий велопробіг був мрією її колишнього президента – Миколи Пеха – незрячого із дитинства, проте надзвичайно активного.

– Два тижні до того, як ми зрозуміли, що ми будемо цей проект реалізовувати, його таку дуже велику мрію, він помер. Ми довго вагалися чи робити цей проект чи не робити, і в кінцевому результаті зрозуміли, що повинні здійснити його мрію в його пам’ять, пам’ять Миколи Пеха, – каже координатор благодійного велопробігу благодійного велопробігу “Бачу! Можу! Допоможу!” Наталія Лучка.

Мета велопробігу – привернути увагу суспільства до проблем незрячих. А такі вже відкриваються під час подорожі. Пригадують, як прийшли на екскурсію у Олеський замок.


– Ми коли зайшли в якийсь зал, я пробувала розповісти нашим незрячим, що знаходиться в цьому залі, то я їм описувала, наприклад, це ліжко 17 ст., чи це пічка, на ній вирізьблено. Для них говорити – треба ще відчувати. Ми трохи шокували працівників музею, бо просто і банально полізли це все мацати руками, – пригадує Марта Дропа.

Нарікають незрячі і на проблеми із працевлаштуванням. Хоч і позакінчували ВИШі – роботи для них нема. І кажуть, наше суспільство не звикло, що сліпі можуть бути самостійними.

– Наприклад, я ходжу на роботу самостійно кожен день. І мене кожен день ну людей 5 запитує, чи я з батьками живу, хто мені допомагає, а хто тобі робить зачіску і годує? Якщо кожного дня по кілька людей мені ці запитання ставлять, значить суспільство наше не підготовлене до того, що незрячі люди і люди з інвалідністю можуть бути самостійними, – розказує  учасниця благодійного велопробігу “Бачу! Можу! Допоможу!” Світлана.

Думку оточення потрібно змінювати, переконаний учасник велопробігу Віталій. Адже незрячі нерідко добиваються висот у різних сферах і ведуть повноцінне життя.

– Я зробив все, щоб бути зараз тут, тому що я люблю велосипед, я люблю кататися, я люблю природу. І дійсно не інсує таких проблем, які не можна було б вирішити. До всього можна пристосуватися. Захотів – піднявся на Говерлу, захотів – граю в шахи, захотів – отримав вищу освіту. Людина, яка дійсно чогось хоче, вона цього доб’ється, – переконаний учасник велопробігу благодійного велопробігу “Бачу! Можу! Допоможу!” Віталій.

Під час благодійного велопробігу “Бачу. Можу. Допоможу” також збирають гроші для сенсотеки у Львові – простору, де зрячі та незрячі зможуть разом проводити час. Деталі можна знайти на сайті організації http://www.isee-ua.org/index.php/ua/.

– Наймальовничіший парк Львова – Стрийський парк. Це є дуже гарна австрійська будівля в занедбаному стані і ми хочемо її відреставрувати і, як вже казали дівчата, облаштувати для інклюзивної взаємодії. Щоби зрячі і незрячі люди могли разом проводити час, займатися творчістю, – каже співорганізатор благодійного велопробігу “Бачу! Можу! Допоможу!” Ольга Фразе-Фразенко.