Від меншого до більшого. Двадцять років – викладач, сорок п’ять – актор театру, і шістдесят п’ять – йому самому. У народного артиста України В’ячеслава Хім’яка сьогодні – ювілей. Бенефісу, каже, поки що чекати не варто. Перш за все – через події в країні. Але Вячеслав Антонович вірить, ми переможемо. Тому нову вистави ювіляра варто чекати вже у січні.– Я народився в кінці літа або на початку осені, коли все наливається, коли все дозріває. Попробуйте борщу в серпні і в березні. Різницю відчуваєте?
Так смачно В’ячеслав Хім’як розповідає про свій День народження. Йому вже шістдесят п’ять, проте віку свого, каже, принаймні на сцені – не відчуває. Розказує, що належить до того покоління акторів, для яких кожний сезон – як новий етап життя. Попри те, що його та однолітків вже приписують до старожилів театру, ще готовий до експериментів. Говорить, присутність старших акторів у виставі творить дива, що використовують імениті режисери як Федір Стригун.
– Він ні одного дорослого актора не відправив. Він є. Він каже: вони мені творять мікроклімат. Бо коли був Бобровський, коли Гонта в Брихайлівці, ніхто не дозволить собі підвищити голос. Ніто не дозволить собі щось таке різке сказати.
А коли все тільки починалось, В’ячеслав Хім’як планував бути режисером.
-Колись, коли мені було там 25 років я чомусь вважав, що я можу бути тим режисером, який може зачепити якийсь сповідальний характер. Отоді, коли моє Я буде проявлятись в тих роботах. Тепер я дійшов такого висновку, що в принципі мене ситуація змусила бути режисером-педагогом.
Аби займатися режисурою хотів і поступав на вищі режисерські курси. А став актором і режисером-педагогом. Тепер, передаючи свій досвід студентам, та поставивши на курсі двадцять одну виставу, переконаний, така роль – по-свому приваблива. І радіє досягненням студентів.
– Актор тоді цікавий, коли він вміє відійти від своєї індивідуальності і запропонувати якусь нову якість. Бо театр не покликаний відображати життя, він його створює.
Як із студента зробити справжнього актора – тепер одне із його основних занять. Крім того В’ячеслав Хім’як – провідний актор театру, грає сильних та вольових персонажів. А ще він громадський діяч. Та потай – мріє про сповідь на сцені.
– Прийти в театр, і щоб мені посміхнулась моя партнерша, і сказала: Славочка, ну як в тебе діла? Ну давай почнем. Так тихееенько, знаєте, як старі добрі друзі… Хотілось би помолитися в театрі, знаєте, помолитися. От знаєте, так як молитва. Щоб була, щоб щось було таке задіяне в тобі, трошки більше, як просто робота.
У свій День народження у В’ячеслава Хім’яка настрій не зовсім святковий.
– Сум’яття в мене в душі… Шо відбувається у нас в державі, мене це дуже болить. Отут в мене багато дуже складних якихось відчуттів.
Ніколи не думав, що Україна матиме такі стосунки із Росією. Обурює і ставлення до ситуації ряду акторів, які назвали нас ворогами, і втрачені людські життя, які забирати ніхто не давав права. В’ячеслав Хім’як каже, почуття болю не залишає, проте боротьба за свободу, переконаний, вимагає втрат. Саме через події в країні поки що не буде і його бенефісу. А всім українцям бажає
– Хочу всім спокою. Я хочу побажати всім спокою. Щоб в нас не було страху. За дітей, за чоловіків,
А ще – аби дорога до театру ніколи не заростала.
