Літературно-меморіальний музей поета, публіциста, лікаря, громадського та політичного діяча Георгія Петрука-Попика відкрили у школі його рідного села Велика Іловиця на Шумщині. 15 червня минула 7-ма річниця смерті видатного українця. Проте рідні переконані – створення музею – це початок його нового життя.
Оксанка Тимощук, 3-класниця школи с. Велика Іловиця:
"Не стукайте, не стукайте у двері,
Тоді, як тихо зацвітає мить.
Коли поет, схилившись над папером,
Питає в серця, що його болить".
Ровесники Оксанки автора цих рядків – поета, публіциста, лікаря, громадського та політичного діяча Георгія Петрука-Попика особисто знати не могли. Його не стало 7 років тому, коли вони ще вчились говорити. Нині цей цвіт рідного села поета – Велика Іловиця на Шумщині, чітко, вкладаючи у кожне слово почуття, декламує його вірші. 15 червня односельчани, рідні та друзі відзначили річницю смерті діяча, а вже 16, каже його донька Ліна Петрук-Попик, її батько знову народився.
В експонатах, які відтепер розказуватимуть про нього відвідувачам музейної кімнати. Тут його життя, як на долоні. У документах і фотокартках. Та найбільше розповідають особисті речі – письмовий стіл, друкарська машинка, записник, молитовник, вишиванка, адже у музеї відтворили робочий кабінет Георгія Петрука-Попика. Згодом сім'я поета планує передати у музей і книги з батькової бібліотеки.
Ліна Петрук-Попик, донька Георгія Петрука-Попика: "У нього дуже було багато забороненої літератури ще з тих Радянських часів… Я потихеньку прочитала ще маленькою дівчинкою ці книжки і одного разу, коли нам на уроці української мови задали написати твір, я використала цитату з книги Симоненка чи Стуса, я вже зараз не пригадую. Але що було потім. Як батька викликали до школи…"
Але він не боявся ніколи і нікого, стверджують друзі і побратими. Георгій Петрук-Попик був одним з тих, хто привів Україну до незалежності. На Тернопільщині він очолював першу в Україні крайову організацію Народного руху.
Богдан Ткачик, заслужений художник України, друг Георгія Петрука-Попика: "Багато питань, які вирішувались всеукраїнського масштабу, впливав на це Петрук-Попик. Наприклад, знаменитий ланцюг єднання… І було багато таких, хто сумнівався, якісь дитячі забпвки, як це, за руки братися від Львова до Києва… Петрук-Попик взяв слово … і каже, якщо ви сумніваєтесь, ми крайовою організацією зробимо цей ланцюг. І було голосування, і проголосували".
Символом політичної сміливості, безкомпромісності і боротьби його вважають і сучасні політичні діячі.
Ярослав Джоджик, народний депутат України трьох скликань: "Він уже в сучасній політичній системі Тернопільської області був одним з небагатьох політичних романтиків. І я вважаю, що сьогоденна політична ситуація вимагає того, щоби кількість політиків, які є на політичному олімпі, і які мають аналогічне бачення як Георгій … Петрук-Попик, постійно збільшувалась".
Віктор Литвинчук, заступник голови Крайової організації Народного руху України у 1995-1999 роках, поет, письменник: "Про таких людей як Георгій Петрук-Попик треба говорити словами Ліни Костенко: "Помирають майстри, залишаючи спогад, мов рану…". І справді, це велика рана і втрата для демократичних сил Тернопільщини, для політиків, для літератури. Це справді людина була, яку хочеться деколи цитувати".
Рідні ж Георгія Петрука-Попика не просто цитують його. Талант віршувати від нього успадкували діти та онуки. Пам'яті батька Ліна Петрук-Попик написала вже кілька віршів. Останній – у день відкриття музею.
Ліна Петрук-Попик, донька Георгія Петрука-Попика:
"Я йду до вас через горнило смерті,
меридіани днів, важких ночей.
Я бачу вас, бо грані нині стерла
Любов і мужність в відблисках очей.
Я знаю вас, бо всі ви мені рідні,
Дівча, хлопча, і друже мій Богдан,
Я вірю, що дорога ваша вірна
не приведе країну в Магадан…"
