Війна в Україні забрала не лише мирне життя мільйонів людей, але й безтурботне дитинство. Щодня маленькі українці стикаються з жахливими реаліями війни, які завдають їм значного емоційного болю. Страх, тривога, розпач – ці емоції стають звичними для дітей, що змушені жити під постійною загрозою. Багато з них пережили жахливі втрати: втрату домівки, близьких людей, друзів. Як допомогти маленьким українцям впоратися з цим тягарем? Як дорослі можуть стати їм опорою в цей складний час?
Навіть в час війни діти та підлітки стараються проживати своє щасливе дитинство – в іграх, у спілкуванні та у колі з рідними чи друзями. Щоправда, на сьогодні це вдається зробити не всім, оскільки у свої юні роки вони вже добре відчули, що таке війна та назавжди пам’ятатимуть день, коли все розпочалося.
– Це коли наші фашисти зруйновують домівки, мирних жителів, які взагалі ні в чому не винні.
Свій слід війна залишила різний в житті дорослих та маленьких українців. Адже під час війни вони стикаються з низкою нових викликів: переїзди, переживання за рідних на фронті, поранення та навіть смерть близьких людей.
– Коли почалася війна – ми тільки добудували квартиру і ми зразу поїхали.
Робота з дітьми та молоддю є пріоритетним напрямком в благодійній організації “Карітас Тернопіль”. На сьогодні в них діє три проєкти, у кожного – різна мета та водночас спільна ціль – допомогти маленьким українцям та їхнім батьків. Для них проводять заняття з артерапії, зустрічі з психологом, тематичні руханки, табори чи туристичні мандрівки.
– “Простір дружній до дитини”. Цей проект якраз акцентований на дітках із внутрішньо-переміщених родин. Діти відвідують простір різного віку – від 4 до 17 років. В проекті працють фахівці – це соціальні педагоги, психологи, аніматори, які надають психологічну підтримку діткам та їхнім батькам, – розповідає керівниця дитячого напрямку в “Карітас Тернопіль” Аліна Муц.
Саме на зустрічах з дітьми фахівці кажуть, є змога оцінити їхній емоційний стан. Тому що хлопці та дівчата досить часто можуть приховують свій страх, тривогу чи інші емоції.
– Спочатку ми бачимо таку поведінку закриту. З небажанням комунікувати, брати участь у груповій роботі. Потім це вже видно. Окрім того, такими ще індикаторами стресового стану є агресивна поведінка, незрозумілі вербальні речі, тобто викрикування, – каже психолог відділу проектної роботи в “Карітас Тернопіль” Оксана Козак.
Та як би діти та підлітки не поводили себе під час війни, вони потребують біля себе дорослого, якому можна довіритися, поговорити про важливе чи разом пройти через труднощі. Як в цей час підтримати та заспокоїти їх?
Найперше – говоріть з ними. Це прекрасний інструмент, коли ви, до прикладу, перебуваєте в укритті. Намагайтеся бути максимально чесними та озвучуйте лише правдиві факти або те, в чому дійсно впевнені і у що вірите самі.
Друге – не соромтеся говорити зі своєю дитиною про власні почуття та емоції.
Третє – діти потребують тактильної уваги. Іншими словами, намагайтеся обіймати їх якомога частіше. Також допоможіть відволіктися від війни та знайти більше позитивних емоції під час творчого заняття – мистецтва, музики чи звичайних ігор. Крім цього, не втомлюйтеся повторювати, що ви поруч, її захищаєте, турбуєтеся про неї – що вона не самотня.
