Повномасштабне вторгнення росії стало причиною стресу та психологічного навантаження чи не для кожного українця. Найуразливіші – діти, яким довелося познайомитися із звуками повітряних тривог, вибухів та обстрілів. Все це залишає свій відбиток на ментальному здоров’ї маленьких українців. Cаме про це наш третій сюжет нового проєкту TV-4 “Вижити – перемогти!”. Про те, як допомогти дітям пережити стрес, спричинений війною, читайте далі.
“Ти проїжджаєш сіру зону і бачиш вигорілі вщент машини. Їдеш, а там із землі стирчать снаряди. Ми виїжджали через Василівку, і там просто є села, яких вже нема” – розповіла Єлизавета Бойко із Херсону.
Сьогодні в Україні немає дитини, яка б не зазнала впливу війни. Мільйони з них змушені були покидати рідну домівку, залишати друзів, бачити втрати, переживати страх. Сховища замінили дітям їхні кімнати, а лавки чи крісла – м’які ліжка. 15-річна Єлизавета Бойко родом із Херсону. Дівчина разом із родиною стала однією з тих, хто залишився в окупованому місті. Виїхати вдалося лише на початку літа.
“1 червня ми були в Тернополі, виїжджали ми 16 годин від Херсону до Запоріжжя”, – пригадує Єлизавета.
Позаду важкої дороги залишилися кілька десятків блокпостів, обстріли та руйнування. Уже у Тернополі родина почала адаптовуватися після пережитого та звикати до нового життя. Батько дівчини не зміг сидіти на місці та вирішив стати на захист країни.
“Він пішов воювати, два місяці був на навчаннях в Києві, перепідготовці. А після цього поїхав у Донецьку область”, – розповіла дівчина.
Сергій Бойко з 14 серпня 2022 року боровся з російськими окупантами. Виконував бойові завдання на Вугледарському напрямку. Єлизавета пригадує, як попри усі переживання заспокоювала себе, що із батьком все буде добре. Але, на жаль, життя воїна обірвалося наприкінці листопада 2022 року від кулі снайпера. У Героя, окрім доньки, залишилась дружина та молодший син. Сама Єлизавета зізнається, що обставини, які довелося пережити, змусили її подорослішати.
“Мамі зараз важко, і я це розумію. Я намагаюсь якось підтримувати її: допомагати з братом, на плавання відводити, в школу, зі школи”, – поділилася з нами Єлизавета.
Протягом двох років повномасштабної війни, понад два мільйони українських дітей покинули рідну домівку, аби врятуватися. Багатьом довелося пережити втрату рідної людини. Психологи кажуть: у такі непрості моменти дітям важливо відчувати, що вони перебувають у безпеці. Існують базові правила, як підтримати дитину у стресовій ситуації, щоб стабілізувати її стан.
“Бути поруч і не вимагати, щоб підліток розповідав, не стимулювати до розповідей. Якщо підліток мовчить, то просто в міру потреби обійняти, підійти. Задовольняти елементарні потреби дитини, щоб вона поїла, лягла спати, щоб була в теплі. І демонструвати дитині, що я поруч, ти в безпеці і що є кому допомогти”, – радить Наталія Савелюк професорка кафедри психології ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Наталія Савелюк каже: коли дитина відчуває гнів і смуток, то важливо прийняти ці почуття, та дозволити їм бути. Адже так дитина зможе швидше пережити свій біль. Також фахівчиня радить повернутися, до звичного ритму життя, відновити навчання, відвідування гуртків та спілкування з друзями.
“Треба дати можливість підлітку комунікувати з тими друзями, котрі залишились там. І ще дуже важливо, якщо тато лишився, або пішов воювати, чи змінили домівку, робити сімейні вечори, зберегти традиції. Традиції це те, що дає відчуття стабільності”,- зазначила Наталія Савелюк.
Переживати свій біль і смуток нашій героїні Єлизаветі Бойко допомагають сучасні танці. Займатися ними дівчина почала ще у Херсоні, за три місяці до повномасштабного вторгнення. Тому, як тільки приїхала до Тернополя, вирішила відновити хобі. Тепер свої перемоги та досягнення дівчина присвячує батьку.
“Тато вже був на навчаннях, коли я пішла на танці. Він дуже пишався тим, що я не кинула свій спорт. Ми з татом вдома ще й займалися спортом. Він присідає, я теж щось роблю. І це була вже моя звичка”, – згадує Єлизавета.
Тренерка Єлизавети Аліна Габрих каже: дівчина, попри все, не пропускала жодного заняття. А танці сьогодні допомагають не лише знайти нових друзів, але й через мову рухів донести світу ті події, які доводиться переживати українцям.
“Зараз багато людей втрачають дуже багато. Вони втрачають домівки, вони втрачають життя близьких людей. Деякі люди можуть дуже переживати і не показувати, але насправді всередині кожного коїться щось своє”, – зазначила Аліна Габрих.
До слова, сьогодні в області існує безліч програм, які допомагають дітям під час війни адаптуватися до нового місця проживання.
“У 2022-2023 році діє програма розвитку і функціонування української мови. В рамках цієї програми для діток ВПО, ми організовували мовні табори. Там була українська мова і ділова англійська. Також дуже багато уваги зосереджували для діток, які до нас переїхали з східних областей, на культурний їх розвиток”, – розповіла Ганна Василенко, начальниця управління інформаційної політики та комунікацій з громадськістю.
Чимало уваги приділяють саме фізичному та ментальному оздоровленню. Діти з родин внутрішньо переміщених осіб, військовослужбовців та загиблих Героїв їздили на відпочинок до Парижу, Хорватії, Чорногорії, Туреччини тощо. А у громадах області діють спортивні гуртки та влаштовують різноманітні активності. Більше дізнатися про доступні програми можна на офіційній сторінці Тернопільської обласної військової адміністрації.
За співавторства з Іриною Запотічною
