Врятувати Тернопільський став. При такому забрудненні, забудові берегів і стоках з міських мікрорайонів, його стан вже невдовзі може бути критичним, кажуть екологи. Можливості водойми, яка вбирає азот і фосфор зі стоків, обмежені і майже вичерпані. Це загрожує Тернопільському ставу гниттям і заболоченням. Проте біди можна уникнути.
Незмінне місце відпочинку, плесо для водомоторного спорту, екскурсійний об'єкт, гордість міста – Тернопільський став. Екологи на водойму дивляться глибше, з наукової точки зору.
– Наш став формує екосистему річки Серет нижче, до Чорткова, аж до впадання її в Дністер, – розповідає зав. кафедри загальної біології ТНПУ ім. В. Гнатюка Василь Грубінко.
У терміні "екосистема" – цілий світ живих організмів. Це як гуртожиток. До спільного проживання пристосувались, разом утворюють одне ціле. Колись воно народжується, досягає піку розвитку і як жива система помирає, а на її місці виникає нова екосистема. Це природно, пояснюють біологи. І втручатись в закладені природою процеси ми не повинні. І може б не втручались, якби не місто навколо водойми. Його життєдіяльність не може не відбиватись на ставі. Крім річкоутворення та рекреаційної функції він став величезним фільтром для міста, бо постійно вбирає азот, фосфор та інші речовини зі стоків і скидів. Вода забруднена, береги забудовують, а змиви з прилеглих мікрорайонів не припиняються. Науковці пояснюють, поки водойма тримає і переробляє усе завдяки великій буферній ємності, але й вона не безмежна. Наслідки не забаряться.
– Є таке поняття "цвітіння" води. По науковому – евтрофікація, коли розмножується дуже багато синіх і зелених водоростей, вони токсичні, гниють самі, вбивають все живе навколо себе, в тому числі риб. І тоді є гниття. Результат цього гниття – дуже агресивні сполуки: аміни, феноли, аміак, сірководень, метан, які створють як мінімум запах, як максимум – неякісну воду, яку не можна використовувати навіть в технічних цілях, – говорить Василь Грубінко.
Чекати, доки процес можна буде побачити на власні очі, не варто, каже Василь Грубінко. Разом з колегами пропонують шляхи порятунку ставу. Перший – санітарні зелені насадження на берегах. Дерева, як от посухостійкі рубінії, утримують в корінні багато води, а з нею і хімічні речовини. Чим більше таких перероблять рослини, тим менше їх потрапить у водойму. Тернопільський став, розповідає вчений, зацікавив канадійців, в яких багато подібних міст з водоймами. Спільно вони написали монографію. Вирішення проблеми бачать у створенні біоплато. 5-7 таких треба розмістити на відстані 20-ти – 40-ка метрів від дамби ставу. Як успішний приклад наводять очищення річки в мультимільйонному Гонконгу.
– Це такі інженерно-біологічні конструкції, вони є відходами виробництва будівельних конструкцій, і висаджуються композиції, в певному співвідношенні окремі види рослин. Це очерет, рогіз, комиші різних видів. Але разом з тим підселяються дуже активні фільтраційні одноклітинні водорості, як правило зелені, – каже Василь Грубінко.
Очерет, водорості і молюски – проект відносно дешевий, принаймі не мільйонний, кажуть фахівці. Проте якщо його реалізація залежить від чиновників і фінансування, то є спосіб, який під силу кожному – просто не смітити. Бо як не дивно, подив у нас часто викликають звичайні водяні лілії, сміття ж у воді вже давно стало звичною картиною.
