Навіть коли ти втратив все і трохи більше – можна бачити в житті лише хороше. Чудових людей, сприятливі обставини, віру у світло і перемогу українців над росіянами. Дивовижно, чи не так? У нашу редакцію звернулася переселенка пані Лагода Тетяна якраз, щоб подякувати. Подякувати Бережанам за прихисток, відчуття дому та щирих людей, які готові прийти на допомогу, ніч то чи день.
Прикріплюємо текст самого листа від пані Тетяни Лагоди:
“Шановна редакціє!
Нещодавно ми були щасливими, успішними, жили у мирі та спокої, виховували дітей, раділи життю і без страху дивились у майбутнє. Але попереду в нас багато місяців боротьби і страждань, нам прийдеться прийти тяжкий шлях у війні з підступним і жорстоким ворогом. Мільйони наших співвітчизників з дітьми і літніми людьми змушені залишати зруйновані міста й села. Війна закинула їх у різні регіони України або інших країн. У більшості в них зруйноване життя, дехто втратив все: домівки, роботу, забезпечене майбутнє, пережили загибель рідних.
Ми ніколи не здамося, тому дуже важливо, щоби наші захисники там на фронті були впевнені, що їхні рідні в безпеці. Само в такий лихий час випробувань ми дякуємо чудовим людям в Бережанах, де знайшли притулок сім’ї зі зруйнованих міст і сіл, в основному, із зон бойових дій.
Невелике містечко прийняло тисячі переселенців. Місцева влада робить все можливе, щоби надати всім допомогу та підтримку: забезпечує житлом, лікуванням, продуктами, розподіляють дітей у школи, дитячі садки, допомагає влаштуватися на роботу. Переселенців опікує Алла Соколовська, ми вдячні їй за турботу. У місті діють освітні програми, працюють музеї, музична і художня школи, бібліотеки, художні виставки, зустрічі з майстрами мистецтв. У медустановах навантаження на лікарів значно зросло, але ці чудові люди впоралися і з цим.
Дякуємо Надії Михайлівні Сухарській, Світлані Василівні Гавран, Мар’яні Михайлівні, Надії Яківні, Андрію Васильовичу та всім іншим добросердним і відповідальним лікарям, які за першим покликом прийдуть на допомогу.
“Карітас” в Бережанах безкорисно допомагає людям, які потрапили в біду, показуючи всім приклад віри та істинної любові до ближнього. Надія Ярославівна, отець Михаїл, Тарас та інші, не шкодуючи часу, не дивлячись на втому вирішують ці проблеми переселенців. Вони не питають ні релігійних, ні політичних поглядів, а просто допомагають вижити: забезпечують одягом, продовольчими наборами, харчуванням. Але особливо багато уваги приділяють дітям. З ними працюють психологи, для них організовують екскурсії, різні розваги, відпочинок. Мами спокійні, коли їхні діти знаходяться в “Карітасі”. Щиро дякуємо всім.
Ми живемо в гуртожитку сільськогосподарського інституту, у якому створені всі необхідні умови побуту та життя, де знайшли прихисток сім’ї із зон бойових дій. Ми вдячні керівництву інституту за розуміння і допомогу обездоленим війною людям, хоча своєю присутністю ми ускладнюємо життя студентам. Сам інститут приємно вразив нестандартним підходом до виховання молоді: і ця капличка при вході з перших кроків налаштовує на добрі думки та дії, священник каплички отець Володимир – духовний учитель і наставник молоді прививає високі моральні цінності майбутнім керівникам сфери.
Нас опікує і допомагає вижити у цей тяжкий час випробувань надзвичайно турботлива, любляча, вродлива і відповідальна жінка – завідувачка гуртожитку Гевко Галина Петрівна, наша добра українська “багатодітна” мама. Вона вирішує проблеми та труднощі побуту, які виникають без шуму і крику, завжди з усмішкою і спокоєм. Її люблять діти і студенти, поважають дорослі. Вона знає і піклується про всіх і кожного з нас. Як швидка допомога возить до лікаря на своїй машині літніх людей, вимірює тиск, перевіряє чи не захворів хтось. Її настрій, впевненість і доброта заспокоюють і дають надію на краще. Господиня пригощає полуницею та малиною зі свого городу або смачними тортами, а для дітей завжди має щось цікаве. Галина Петрівна дає нам читати книжки про історію рідного краю і героїчних людей, які тут жили. І якось за відсутності фінансування їй вдається оновлювати обладнання кухонь, санвузлів та докупляти меблі для житлових приміщень. А ще вона знаходить спонсорів, які теж допомагають людям продуктами. При цьому всюди підтримується абсолютні чистота і порядок. Налагодити достойне життя в умовах війни, дати людям можливість прийти до себе після пережитого пекла під силу тільки гарному керівникові, психологу, вмілому організатору та відповідальній людині. Здається, що їй під силу вирішити і масштабніші проблеми.
Окрім того, морально-психологічний клімат в нашому домі чудовий завдяки доброзичливому, доброму і уважному відношенню всієї її команди, вони допомагають людям впоратися з відчаєм. Це додає нам сил вижити в цей важкий час випробувань, вистояти в горі та незгодах, випавших на наші долі. Тут хоч ненадовго почуваємося захищеними. Ми висловлюємо щиру подяку цій дивовижній людині.
І ще декілька слів про мешканців нашого поселення. Усі вони пережили багато страждань, а їхні близькі на фронті захищають Батьківщину. Вони не сидять без діла, декотрі волонтерять: плетуть захисні сітки для армії, шиють прапори, складають посилки і відвозять воїнам, допомагають літнім людям, але найголовніше – вони несуть захисникам віру в любов, відданість їхніх сімей, єдність усіх сил народу, як би не було важко, для досягнення єдиної мети – вигнання і покарання монстрів за їхні злочини.
Сім’ї Дерев’янко, Осколкових, Гинько та інші.
І ще хочемо подякувати благодійним фондам “Право на життя” – агентство ООН у справах біженців – UNACR, Норвезькій раді у справах біженців NRG, угорській службі допомоги EDAIR – міжнародному громадському органу, які опікуються, турбуються і допомагають людям, найбільш постраждалим від агресії. Всі вони пояснюють, допомагають психологічно, фінансово, матеріально, забезпечують правову підтримку. В умовах тотального цілеспрямованого знищення українського народу росіянами, ці організації допомагають вижити і зберегти життя багатьом, демонструючи міжнародну солідарність у боротьбі за мир. Дякуємо їм всім.
Ну, а як не подякувати бережанському художникові та скульптору Олегові Шупляку, який безкоштовно планує створити пам’ятник загиблим у Харкові; керівництву музичної школи, вони знайшли можливість долучити до навчання наших дітей.
Усіх надзвичайних людей у Бережанах неможливо перелічити, бо тоді прийдеться розповісти всій Україні про це чудове історичне місто і його мешканців.
А варвари продовжують знищувати міста, села, людей, особливо дітей. Це ніколи не проститься і не забудеться – пам’ятаймо все!
Як тільки закінчиться ця кривава, злочинна війна, ми всі повернемося до своїх рідних міст, все відбудуємо і зробимо ще кращим, будемо з щирою вдячністю згадувати тих чудових людей, яких ми зустріли в Бережанах і ті уроки доброти, безкорисливості, милосердя і віри, отримані тут, будуть направляти нас на шлях любові до ближнього. Сподіваємося, що ті випробування, які переживає наш народ у цій війні, єдність усіх людей світу в боротьбі з тиранією, насильством, скупістю і жорстокістю, продемонстрована їхньою різносторонньою допомогою нашій розтерзаній Батьківщині зробить людей добрішими, відповідальнішими, а мир на нашій маленькій, але прекрасній планеті Земля – надійнішим і безпечнішим.
Будемо жити! З повагою, Тетяна Лагода”
