Виставку, присвячену 70-річчю перемоги над нацизмом та Дню пам’яті жертв Другої світової війни, відкрили у Тернопільському обласному архіві. Охоплює вона період з 1941, відколи був окупований Тернопіль, до звільнення нашого міста. Тут документи, світлини і частина історії новітньої, та не менш трагічної.
Виставка у тернопільському обласному архіві охоплює події із липня 41-го року, коли область окупували нацисти. Особливо страждало єврейське населення Тернопільщини. З серпня 1941 року їх переселяли у так звані табори праці чи гетто, а 21 тисячу євреїв лише у Тернополі – розстріляли. Вивозили їх і на “фабрики смерті” у Польщу та Німеччину. Жителів Тернопільщини також масово вивозили на примусові роботи до Німеччини. У експозиції є їх особові справи, справи радянських військовополонених, звільнених із таборів. В період окупації нацисти за співпрацю з партизанами чи загонами ОУН, зрив мобілізації, спалювали цілі села.
– Найбільша така жахлива трагедія сталася в селі Молотків напередодні Великодня 29 квітня 1943 року нацисти оточили село. Майже ніхто з оточеного села не зміг вирватися. Було спалено живцем у кузні сільській та розстріляно на подвір’ї біля своїх власних домівок 516 громадян, – розказує начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Тернопільської області Стефанія Коваль.
Також тут – документи, які розповідають про мобілізацію чоловіків у звільнених районах Тернопільщини навесні 44-го та накази про мобілізацію у польську армію двох тисяч дівчат-полячок для забезпечення потреб тилу. Вже до середини літа 1944 року у області мобілізували майже 130 тисяч чоловік. Списки солдат, які загинули, визволяючи Тернопіль, увійшли до “Книги пам’яті України”. Додому із війни не повернулось понад 74 тисячі наших земляків. Більше 260 тисяч загинуло і мирного населення – ця цифра одна з найбільших в Україні. Окрема секція розповідає історію вже сучасну – військові дії на Сході України.
– Гордимося тими хлопцями, які захищають сьогодні нашу землю. І ми хочемо, щоб вони зробили якісь зміни в нашому житті, щоб ми стали дити по-новому, щоб та смерть, ті життя, які хлопці віддають зараз на Сході, щоб вони були недаремними, – каже Стефанія Коваль.
