Попри воєєні дії, херсонські волонтери намагають зберегти не лише здоров’я, а й моральний дух українських військових. В зону АТО передають сюрпризи для хлопців, хоча без жартів, волонтерська допомога для української армії неоціненна. Про невтомну помічницю наших військових, українську грузинку з гарячим серцем, сюжет четвертий з циклу репортажів із Херсонщини.
Вона знає про війну не з чуток, бо сама на початку 90-х втекла від неї в Україну з Грузії.
– Я бачила, як стріляють ці “Гради”, я тікала, коли вони стріляли, саме українські солдати стояли поряд з нашим грузинським народом і українські вертольотчики спасали грузинських дітей. І для мене це обов’язок, бути поряд з Україною і нашими солдатами сьогодні, – пригадує волонтер Еліко Маркелія.
Українська грузинка Еліко – патріотка України і свого міста. Українське коріння у неї від тата. Пригадує, коли вперше шестикласницею побачила Херсон, твердо вирішила, залишиться жити тут. Нині вона невід’ємна частина громадського життя міста. Ця жінка вселяє віру і заряджає позитивом з перших хвилин спілкування. У неї двоє власних дітей, проте своїми вважає 12 дітей з особливими потребами, якими опікується і три сотні солдатів. Саме навколо них тепер обертається її життя. Еліко дякує усім, хто їй допомагає у волонтерстві. Разом, каже, зуміли провести три грузинських концерти і показ грузинського кіно. На кожному з благодійних заходів збирають десятки тисяч гривень, за які купують необхідні для солдатів речі. Моральна підтримка хлопців, то її рук справа. Вони, каже, мають відчувати, що потрібні нам.
– Найприкольніше, що я їм зробила, це сало в шоколаді. Вони хотіли так сала, і кажуть, що небудь солодкого. А я хотіла з ними погратись, щоб підняти настрій. І я зробила це сало, залила все шоколадом. А є ж зворотній зв’язок, і хлопці дзвонять, не можуть зрозуміти, що це таке. Ніби шоколад, ніби й ні. Ріжуть, а там сало. Було дуже приємно, – говорить Еліко.
Вона радіє успіхам Грузії і вірить в Україну. Вважає, що усе в наших руках, тут і тепер, і не сумнівається, країна, в якій діти так щиро передають привіти солдатам, а дорослі об’єднались в одне ціле, щоб допомогти захисникам, не може програти.
– Я хочу передати нашим хлопцям: я вас дуже сильно люблю! Я вас всіх чекаю додому і ми обов’язково відзначимо, так, як і домовлялись, в нашому грузинському ресторані і станцюємо всі разом лізгінку. Хлопці, я вас всіх цьомаю.
