Головна Новини Чесна гра *блог Юрія Матевощука*

Чесна гра *блог Юрія Матевощука*

456

matewoЦе була одна з небагатьох ігор цього сезону, яка проходила на місцевому стадіоні в Тернополі, де виграли «господарі» – «Нива» у чернігівської «Десни». Я їхав після роботи додому і зауважив афішу – здивувало, що грали посеред тижня, але я якраз встиг на початок матчу. Компанії шукати не було часу, тому швидко забіг у магазин за пивом-чіпсами(стандартний набір тернопільського вболівальника – інгредієнти можуть змінюватися) і гайда на стадіон.

Для когось на щастя, а для когось на біду, у нас вже ось кілька років дві команди представляють місто у першій лізі та кубку України з футболу. Але скільки разів мені доводилося чути запитання у різних компаніях, коли мова заходила за тернопільський футбол: «За кого вболіваєш? – За «Ниву» чи за «Тернопіль»?». Я якось не міг однозначно відповісти. Ні. Я не просто йду на стадіон «за красивим футболом», коли наших звозять «об газон», а я буду радіти, бо – це просто красивий футбол. Ні. Я завжди вболіваю за тернопільські команди.

Це для мене теж саме, що вболівати загалом за збірну України з футболу, і немає значення чи цей футболіст грає за «Шахтар», «Дніпро», «Зорю», «Карпати», а інший представляє «Динамо». Тому інколи дивно чути радість вболівальників, коли «та друга команда» програє. В нас же тут не «Мілан» та «Інтер», не «Реал» та «Атлетико» . Але це так, суто моє спостереження і особиста думка – можливо, за багато років наші тернопільські клуби досягнуть таких же результатів і я на це буду дивитись зовсім по-іншому.

Того дня «Нива» виграла у «Десни», –  сильного суперника, минулорічного претендента на вихід у «Прем’єр-лігу», з рахунком 2:0! Моїй радості тоді не було меж, бо це була перша перемога у сезоні. Я ще встиг під час матчу познайомитися з іншими вболівальниками – з якими на радощах продовжили святкування виграшу тернополян в забігайлівках нашого міста. В принципі, вони теж не очікували, як і я, що «ми» переможемо, адже останніми результатами «наші» не радували. Інша справа, що на стадіоні досить часто, окрім вже звичних гасел підтримки рідної команди та обурливих «суддя, купи окуляри» та більш не пристойних,  можна почути від наших вболівальників і такі фрази як: «здали гру», «грали на кантору», «ставки все вирішують».

Чесно кажучи кілька років тому не зовсім розумів, як з місцевим футболом можуть співвідноситися такі терміни. В мене багато знайомих, які колись розповідали, що ставили на футбол, але на поєдинки «Ліги чемпіонів», «Ліги Європи» і т.д. і було це більш за виграшки, хоча деяких «затягувало» на стільки, що вони виносили речі з дому, з вірою, що відіграються і вгадають правильний результат.

Мені думалось, чомусь, що ставки в букмекерських конторах ставлять лише на значні великі поєдинки, як мінімум вищих ліг. Виявилось, що ні. І що в букмекерській конторі можна поставити ставку навіть на деякі аматорські турніри.

Але справа не в тому – добре, нехай цим «граються» вболівальники. Але з відомою ситуацією в країні(а може, і не справа у ситуації?) в нас почастішали випадки, які дуже часто обговорювалися у спортивній пресі, що ту чи іншу команду(або окремих гравців) підозрюють у порушенні правил чесної гри – «Fair play». Таких випадків достатньо по всій Україні. Не виключенням стали і наші дві місцеві команди, і що тут казати – ще, що об’єднує «Тернопіль» і «Ниву», окрім стадіону, на якому вони грають та міста, яке представляють(принаймні так говорилось в програмі «Про футбол»), що матч минулого чемпіонату, де команди грали одне проти одного підозрюють у порушенні правил «чесної гри» та підтасуванні результатів.

І ось я йду зі стадіону додому і думаю: «чому ж так, а де честь, відповідальність, де «Швидше, вище, сильніше», що пасує більше для Олімпіади, але все ж…». Коли ти думаєш про такі випадки, часто в голові сама по собі виринає правильна відповідь.

Я грав за ДЮСШ з футболу в моїх Ланівцях десь років п’ять. Здається,  цей випадок був у восьмому класі: фінал турніру «Шкіряний м’яч» між спортивними школами Лановець та Підволочиська. Грають хлопчаки 91 року народження, того що і я. Після першого тайму 1:1. Гра була рівна, але в перерві тренер суперників натякнув нашому тренеру, що ми маємо програти, інакше він буде подавати апеляцію, бо в нього «по документах» все добре, а він знає, що в нас ні – бо за нас грав один хлопець 90 року народження.

Матч закінчився 3:1. Не на нашу користь. Ми «злили гру». Ми «здали» тоді гру, пропустивши 2 м’ячі, пропустивши дві контратаки. Навмисно. Вдома десь ще досить лежить медаль за друге місце. Хоча могла бути і за перше.

Що це таке? Це система, яка закладена у нашому спорті і виконується роками. Система, яку потрібно ламати. Але судити того чи іншого гравця чи тренера, чи президента клубу, я напевно, не маю права, як і більшість людей, бо хто «безгрішний», так? Але скільки це буде тривати і коли це завершиться?

Я не кажу, що всі матчі «домовляються і здають» ,але нажаль, випадки трапляються і надіюсь, з роками все стане краще, а про підтасовування результатів у спорті нарешті забудуть.

Я продовжуватиму ходити на стадіон і вболівати за наші тернопільські команди. Бо це певний стиль і засіб відпочинку – хтось любить верхову їзду, рибалити чи ходити в музеї – я маю теж кілька хобі, але як тільки з’являється нагода – я йду на гру!

FAIR PLAY

Лихі 90-ті змушували маневрувати і лівачити,

віддаватись грі та вечоровим розбіркам в компаніях,

шукати хідники звідки пригнати нормальну тачку,

обираючи часто між стрілками та тренуваннями.

Час тоді пролітав і мав крила свинцеві:

досі пам’ятаєш першого, якого розвели по-крупному,

досі нагадують шрами, що були ранами та синцями

від приходу мєнтів, що майже усіх не застукали.

Той успіх тоді мав також іншу сторону:

все сходило з рук і все було, майже, на руку.

Система валилась, а дійсність була невагомою,

а тут ще й футбол, і вдалось фаворита вздрючити.

Ця гра на кубок проходила на нервових струнах,

де прохід в півфінал недосяжний був досі —

радість кількох вболівальників на майже пустих трибунах,

і миттєве запрошення в команду «профі».

Відтоді все починалось просто драйвово:

дебют у вищій лізі, взяли в «Динамо» та молодіжну збірну,

так ніби враз пересів із плацкарту до купейного вагону

безквитковим пасажиром, прямим та високомірним.

Юніорський турнір і срібні медалі з Мадриду,

гол у ворота «Кастільї» після удару захисника під ребра,

перша травма і перший солідний виграш —

і гра на уколах — що зробиш, як треба то треба.

Потім тривалі збори, набирання форми,

намотування кругів на заміській базі,

гра за дубль, жорсткий підкат ззаду і у відповідь

зразу по морді —

дискваліфікація на півроку в глухому запасі.

Тоді пригадались знайомі дружки,

які вже самі не знали де себе діти:

«Ну що, брат, догрався, що зможеш тепер довести?

Сідай біля нас ми ще маєм залитись півлітра».

Ясно, що потрібно було шукати якісь варіанти,

ясно, що потрібно було звідси звалювати —

агент перебирав клубами, наче звуками мантри,

і далі були Китай, Австрія і два клуби Болгарії.

І далі, що там казати, знову став на ноги,

хоча до кінця вже не міг себе реалізувати —

футбольні боги, коли грають, то мають стоноги

в небесних колізеях з м’ячами із вати.

Так розбивалися плани в кожного, по-різному,

так зачинялися двері та від здивування підіймались вії,

такі як він, разом могли бути однією командою мрії,

та все розкладається так, що буває запізно.

Часто життя має два лиця,

і кожне нагадує про втаємничені напасті,

пам’ять приховує все до кінця,

пам’ять — це все, що лишається в підсвідомому записі:

кожен твій шов і кожну в коліні спицю,

залишені рани від куль і порізів —

зараз він грає за місцеву команду у другій лізі,

що бовтається в середині таблиці.

Зараз — це все що у нього лишається на недалеке потім,

та час знову прийде, і змусить нове обирати.

Футбольна кар’єра добігає завершення у тридцять чотири роки,

а далі амбітність ховається погреби та бараки.

А далі: повішені бутси на цвях,

футболка на пам’ять для сина…

І що потім бути спитим тренером якоїсь ДЮСШа,

«Шкіряний м’яч» і якісь перспективи?

І що потім телик, футбол в кабаку з якимись

тупими знайомими,

за пивом кричи: «Там був гол,

суддя дебіл, там положення…».

І очі закутані в морок небес досі втомлені,

і погляд змарнілий, якийсь розтривожений.

Коментарі

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here