додому суспільство Батько 17-річного Назара Войтовича, вбитого на майдані, не вірить, що вбивць покарають

Батько 17-річного Назара Войтовича, вбитого на майдані, не вірить, що вбивць покарають

786

Сьогодні йому виповнилось би 18. Пам'ять наймолодшого Героя Небесної сотні, Назара Войтовича, вшанували у його рідному селі Травневе на Тернопільщині. Ім'я хлопця нині носить сільська школа, в якій він навчався, а тепер ще і сквер поблизу навчального закладу. Односельчани звели у Травневому  Пагорб гідності.

– Ми не сподівались, що там відбувалось те, що відбувалось, розстріл людей. Якось розсипались ми в перші хвилини, хто допомагав зносити поранених, хто барикади носив догори. Всі розсипались, і Назара більше ніхто не бачив, – розповідає троюрідний брат Назара Войтовича Олег Мандзюк.

На майдані він провів лише 2 години. Вранці, 20 лютого, снайперська куля влучила хлопцеві у голову і забрала життя. Останнім з рідних Назара бачив його троюрідний брат.

– Останнє, про що я з ним говорив, то ми перед тим, як йти, перед майданом, за хвилин 10 перед тим, як все почалось, ми зустріли прапор холодноярівський "Воля України, або смерть!". Не знаю, чи це щось може бути, чи ні, але це останнє, про що я з ним говорив, – пригадує Олег Мандзюк.

Рідні кажуть, не поїхати на майдан Назар просто не міг. Життєлюбний і талановитий хлопець не лише зацікавлено вивчав історію рідної країни, він хотів цю історію будувати.

– Він говорив не раз з бабою, чи зі мною. Баба питала: "Чого тебе туда?". Він говорив, що якщо всі так скажуть, то хто туди поїде. Там хлопці всі були героями, – говорить батько Назара Войтовича Юрій Войтович.

– Він був великим патріотом, дуже хотів їхати на майдан і не раз мені писав, щоб їхали. Але завжди йому щось не виходило. А раз він сів і поїхав з моїм ще одним братом, – каже троюрідний брат Назара Войтовича Віктор Рудавський.

З дня трагічної загибелі Назара Войтовича минуло більше трьох місяців. 2 червня йому мало б виповнитись 18. Батьки, рідні та знайомі досі не вірять, що Назара немає вживих. Час лікує біль, але не стирає пам'яті. Вшанувати пам'ять молодого героя у його рідному селі Травневе Збаразького району на Тернопільщині зібрались всі, хто знав хлопця, і хто поважає його вчинок. Священослужителі відправили у місцевій церкві службу. У події взяли участь ровесники Назара – учні музичної школи Тернополя. Долучився і духовий оркестр – "Оркестра Волі". Ім'я Назара Войтовича тепер носить рідна школа хлопця у Травневому. На фасаді навчального закладу встановили пам'ятну таблицю. А нещодавно рідні разом з односельчанами власними силами звели поблизу школи Пагорб гідності.

– Батько організував навколо себе всю свою родину. До нього приєдналася вся наша молодь села Травневе… Навіть вони самі себе назвали тут Травневською сотнею, бо тут завжди було більше, ніж 10-12, і навіть до 20 учасників тої роботи, – розказує директор Травневської школи Василь Оверко.

Батько пригадує, колись Назар з захопленням дивився на портрет Степана Бандери і хотів, щоб його висів поруч. І він таки здобув славу героя, хоча й ціною життя. Висловити ж свою повагу у Травневе приїхав зять Степана Бандери, який нині живе у німецькому Мюнхені.
 

– Вони будуть записані золотими буквами у сучасній історії України, бо вони засвідчили, що українська нація є в процесі переформування, – каже зять Степана Бандери Андрій Куцан.

У них були плани на щасливе майбутнє. Вдома залишилась м'яка іграшка, яку Назар не встиг подарувати дівчині, каже батько. Їх мрії і сподівання обірвались в одну мить. Подружжя повірило у людську допомогу, але більше не сподівається на справедливість і покарання для вбивці сина.

– Може 1%, що будуть відповідати. Не вірю, тому що там ніхто нічого не шукає.