Небесну сотню вважають Ангелами-Охоронцями нашої держави. Серед них – семеро хлопців та чоловіків з Тернопільщини. Про відвагу та самовідданість одного із них згадаємо у наступному сюжеті.
В ці дні українці стали за свої права, а натомість їм відповіли за це побоями та кривавими розстрілами. Відчайдушно з різних куточків України чотири роки тому у холодні зимові дні з’їхалися тисячі людей – за честь, за волю та за право бути Українцем. Кожен з них хотів повернутися у свої домівки з перемогою, проте не всі змогли. Небесною сотнею назвали тих українці, які вистояли, але поплатилися за це своїм життям. Серед них був і Олександр Капінос.
Молодий хлопець з Тернопільщини, у вишиванці та з вусами нагадував справжнього українського козака. У свої 29 років він займався фермерством та відродженням рідного села Дунаїв, що на Кременеччині.Одного разу Сашко відстояв права громади і не дозволив побудувати в селі виробничий комплекс, який би зруйнував екологію Кременецьких гір. У 2012 році хлопець разом з іншими протестувальниками в Києві пішов проти прийняття мовного закону. На знак протесту він пробув без їжі – 12 днів. В одному з інтерв’ю українському виданні “Тиждень.ua” його патріотизм та громадська позиція відчувалися ще тоді.
-Голодую із суботи. Виїжджаючи з дому сюди, сказав собі, що без перемоги не повернуся, і вірю, що ми переможемо, – казав Олександр Капінос.
Тож дивитися на події, які відбувалися на Майдані, хлопець теж не зміг. За незламний дух з-поміж інших отримав псевдонім «Кремінь». На Євромайдані Сашко вступив у Волинську січ — 35-ту штурмову сотню. Під час сутичок на Грушевського 18 лютого Сашко отримав поранення, а наступного дня – помер. У рідному селі йому звели пам’ятник. Тепер він у повен зріст зі стягом у руках, а біля його ніг – бандура. Проте його пісні та палка любов до рідної землі залишили таким хлопця у пам’яті рідних, близьких та друзів. Такі герої як він – не вмирають. Вони завжди житимуть у наших серцях.
