Ти, наче Чорне море, глибока,
І захмарна, як гори Криму.
Пещу твої виступи і схили,
У обіймах твоїх втопаю.
Я так хочу тебе, щосили,
І все глибше в тебе пірнаю.
Може, нас випадково з’єднала доля
Чи тут руку приклав Всевишній
Бо, коли ми разом, наші душі немов на волі
І всередині відчуття,
ніби вже розквітають вишні.
***
Я зарікся не приходити в твої сни,
Якщо ти не наснишся мені цієї ночі.
Та під ранок я бачив, окрім війни
Твої радісні і грайливі блакитні очі.
Ти линула в мої обійми, а я був у обіймах твоїх,
Мої руки торкалися й пестили твоє тіло.
Уві сні увесь всесвіт був коло наших ніг
І серед сузірь і планет все було так, як ми хтіли.
А потім удвох
Ми ринули до Землі,
І кожна з зірок
Впліталася в твої коси.
І тут я збагнув, –
не потрібні нам кораблі,
Для того,
щоб час від часу
Літати удвох
У Космос.
***
Щось прекрасне я вбачив у твоїх очах,
Єдине, чого зараз хочу, –
Щоб ти прокидалась на моїх плечах
Щоночі,
Щоранку,
Турботливо-ніжного поцілунку,
Твого сніданку,
для мого примхливого шлунку
Вітерець, що пройшов крізь фіранку,
Гойдає твоє волосся.
Я хочу тебе без останку.
Чому ми не бачились досі?
Твої стегна, чуттєво напружені,
Стискають мене у обіймах ніжності.
Твої очі, мрійливо замружені,
Позбавляють мене відчуття дійсності.
Наші губи в котрий раз зустрінуться,
Наче в перший й останній
Сподіваюся, це не спиниться,
І ми лишимось вірні коханню.
***
Цілую, кохане до болю, твоє обличчя
І ваблять мене теплом ніжні твої долоні
Мене безперервно до тебе щось тягне, щось кличе.
Здається, навічно я опинився в твоєму полоні.
Без тебе бути для мене – найбільше горе.
Знай, що твої блакитні очі –
То моє
Нескінченне
Море.
**
Чекай на мене.
Я прийду
Весняним сонцем у твоє вікно
Своїм промінням
Я тебе знайду
Цю мить жадали ми давно.
Шукай мене,
І відшукаєш там,
Де горизонт, злиття землі і неба.
Я дякую всім спаленим мостам
За те,
Що привели мене до тебе.