Медики швидкої допомоги Тернополя повернулись з зони АТО. Виїзна бригада у складі трьох людей: лікаря Петра Левицького, фельдшера Романа Шелетина та водія Юрія Загалюка на Донеччині пробула 2 тижні. Потреба в медиках, кажуть, постійна, тому готові поїхати знову.
– Найчастіше використовувалась киснева апаратура, ми маємо кисневий балон, апарат Боброва, маємо кисневі катетори для подачі кисню, відсмоктувач слизу і таке пристосування портативне для капельниць, щоб коли людина лежить, можна було повноцінно капати розчини, проводити інфузію. Але найбільша перевага цієї машини – вона має плаваючий режим носілок, вони мають ще більшу амортизацію, ніж сама машина, – розповідає фельдшер виїзної бригади швидкої допомоги Тернополя Роман Шелетин.
А ще кардіограф, дефібрилятор і ящик з медикаментами. Усе це разом – не просто набір медичної апаратури та ліків. Це чиєсь життя та здоров’я. Два тижні серпня від тернопільської виїзної бригади швидкої допомоги залежало життя українських бійців. На неновому медичному “Фольксвагені” подолали більше тисячі кілометрів, щоб дістатись зони АТО. Базувались у Слов’янську, контрольованому нашими військовими. Звідти щодня їздили на виклики. Бувало, з 6 ранку до 23-ї.
– Це, в основному, були осколкові та кульові поранення. Наша сучасна зброя, після неї залишаються надто важкі поранення з подальшими ускладненнями… Ми там перебуваючи, бачили бійця, в якого понад 60 осколків в тілі… Ми багато стикались з випадками, коли поранення прицільні, поза бронежилетом. Повернувся стріляти, в бік куля попадає, в руку, – каже лікар виїзної бригади швидкої допомоги Тернополя Петро Левицький.
Без засобів захисту, зрештою як і частина бійців, але з супроводом, мчали на допомогу. Одного разу, розповідають, їх мало не прийняли за чужих.
– Ми заїхали, як нам потім пояснили, трохи задалеко. Саме там велися бойові дії, вночі перед цим стріляли. І до цього разу було не раз таке, що на кареті швидкої допомоги приїжджали ополченці і розстрілювали наших бійців.
Страх, зізнаються, був. Проте не боягузство. Згодом звикли. Бо потреба в медиках – постійна: в хірургах, фельдшерах, молодшому медперсоналі. Належне віддають волонтерам, на яких часто тримається допомога АТО. Серед них, розповідають, багато тернополян, як і серед самих бійців, та й вантажі Західна Україна відправляє активно. Переконані, кожен має допомагати на своєму місці. Проте якщо українці загалом підтримують своїх, то лікарі зобов’язані допомагати і ворогам. Тому одного разу, розповідає Петро Левицький, довелось надавати медичну допомогу полоненому. Про те, що добровільно зважились поїхати на фронт, не шкодує ніхто з бригади. За потреби готові їхати знову.
– З 18 важких пацієнтів, яких ми возили всіх ми привезли в задовільному стані, всіх довезли, екстрених випадків не було… Я вважаю, що свій обов’язок, як медики, ми виконали, – говорить Роман Шелетин.
Виконала свій обов’язок і карета швидкої допомоги. За 2 тижні провозивши медиків понад 6 тисяч кілометрів, заглохла лише в рідному гаражі.
