23-річний спортсмен, майстер спорту і чинний володар Кубка України з фрі-файту мешканець Чорткова Роман Ільяшенко трагічно загинув в зоні АТО на сході України. Він служив у другому батальйоні 51-ої механізованої бригади артилерійського самохідного дивізіону і потрапив під шалений обстріл терористами Іловайська. Сьогодні Тернопільщина поховала Романа Ільяшенка.
Ось таким завжди усміхненим, добрим, відважним воїном, який не побоявся і пішов захищати рідну землю, запам’ятають Романа Ільяшенка друзі, родичі, знайомі. В свої 23 роки він чималого досягнув, став майстром спорту і чинним володарем Кубка України з фрі-файту. Боротися вирішив не лише на килимі, а й на війні, за правду, за віру, за Україну. 30 серпня він потрапив під обстріл у бою під Іловайськом. Тіло Романа впізнали за татуюванням.
– Єдине, кого боявся Ромко в своєму житті, це маму рідну, він її боявся найбільше, він її боявся як вогню, і що йому мама говорила, то був закон. Я знаю, що він зробив татуювання. Найбільше, напевно, боявся то мами, як не сумно, тільки завдяки цьому татуюванню ми змогли відрізнити його тіло. А більше він не боявся нікого. І тому він і був там. В нього була можливість, як в тих двоногих тварюк, які ходять піаряться, відкупитися від того всього, – розповідає керівник клубу бойових мистецтв “Характерник” Валерій Чоботар.
– Він мені дзвонив 28 числа ввечері, ми, на жаль, в останній раз поспілкувалися, була надія, що він таки викарабкається, як в поєдинку, він міг викарабкуватися з таких позицій, що люди програвали. А він міг з них вилізти. Надія була до останнього, ну впізнали його по татуюванню. Він зробив, те, що мав би зробити нормальний мужчина. Не ходити і не говорити, от як зараз кажуть, розстріляйте владу. Саме легше сказати – розстріляйте владу. Він дійсно воював і за Україну і за владу, але не таку яка зараз, на жаль, є. І ми тому там, бо соромно сидіти на дивані перед телевізором чи перед комп’ютером.
Роман Ільяшенко був унікальним спортсменом, позитивною людиною, а ще його надзвичайно любили діти, вони відчували його безмежне добро. Бог забирає кращих. Кажуть: в кожного, хто віддає своє життя за інших, смерть свята. Їх душі зразу йдуть до неба, до Господа.
– Коли трапляється біда, йдуть кращі люди. В нього була можливість відкупитися, в нього була можливість піти з відпустки і туди не повернутися, лягти в лікарню, йому це пропонували, але він розумів, що це треба робити. Я вважаю, що він загинув як Герой, але він загинув через бездарне керівництво, через бездарну владу, за бездарні воєнкомати, тому що людину, яка закінчила військову кафедру і стріляла тільки мабуть один раз, забрали у військо керувати підрозділом. Відправили його від нас. Можливо, хороші люди відправили, можливо ні, не знаю. Мають їхати досвідчені люди. Але, не зважаючи на це, за три місяці він став досвідченим офіцером, якого поважали, який не боявся, який реально воював, – каже Валерій Чоботар.
Ось так під сумні церковні дзвони та вже скорботну пісню “Пливе кача…” проводжали в останню путь Героя Романа Ільяшенка. Коли несли тіло Романа Ільяшенка усі присутні вставали на коліна. Аби попрощатися з Героєм в Чортків приїхали тисячі людей.
– Був дуже добрим, життєрадісним, надзвичайно життєрадісним. Дуже хороша дитина, йому ще б жити і творити. Ви бачите на портретах ця усмішка, от його ця усмішка супроводжувала в житті і до друзів, до близьких, до вчителів. Шкода, що так стається в житті, – пригадує вчитель школи-інтернату в Чорткові Надія Федорівна.
– Дуже приємна була дитина. звичайно це достойний вчинок мужчини. Шкода, що все так закінчилося. Вічна пам’ять цьому хлопчикові, – говорить вчитель школи-інтернату в Чорткові Ніна Іванівна.
– Ми щиро вдячні батькам, що виховали такого сина, яким гордиться вся наша Україна і ми і діти школи інтернату, це є приклад для наших, інтернатських дітей. Вони всі тут, шкода таких патріотів, А кількість тут людей і показує яким він був, – каже вчитель школи-інтернату в Чорткові Ольга Іванівна.
Вічна пам’ять Герою Роману Ільяшенку.
