Сьогодні тернопільський батальйон територіальної оборони рушив на Південь України. Аби зробити це – військовим довелося прориватися крізь кордони із власних родичів, які прийшли під військову частину, аби завадити передислокації батальйону із Тернополя. Жінки і чоловіки барикадували браму та лягали під колеса військового транспорту. Але врешті самим військовим вдалося зробити вільний коридор і таки виїхати.
Рідні тих, хто служить у батальйоні територіальної оборони чатували під військовою частиною у Тернополі майже дві доби, відколи дізналися, що батальйон передислоковують за межі області. Хтось прийшов попрощатися, хтось навпаки – завадити виїзду тернопільських чоловіків. Зрештою і ті й ті хвилюються та кажуть – не всі, хто їде, мають засоби захисту.
– Ми не проти щоб діти йшли захищати країну, ми розумієм, що це потрібно робити, але влада повинна була їх забезпечити всім необхідним, це в саму першу чергу, а тоді посилати, а нє просто такво посилати, щоб їх там знищили, – вважає батько військовослужбовця 6 батальйону територіальної оборони Степан.
– Сьогодні ми тут, щоб, проводжаємо нашого тата на війну. Чоловік мій забезпечений, но на скільки мені відомо, є багато молодих людей, які не мають обладунків, вони їдуть без бронежилетів, лишаються тут їхні сім'ї. Я розумію що бронежилет на війні не спасає, але хотяби елементарні засоби захисту армія повинна надати їм, – говорить дружина військовослужбовця 6 батальйону територіальної оборони Оксана.
Люди, які вирішили завадити виїзду батальйону територіальної оборони, смітниками та підручними засобами заблокували браму. Їм спробували пояснити, що батальйон не їде у зону АТО, втім це людей не заспокоїло.
– На південь. А зараз на станцію погрузки, – каже тимчасово в.о. начальника Тернопільського військового гарнізону, військового комісара області Володимир Катинський.
– Чому на південь, батальйон територіальної оборони, територія наша яка, південь чи Тернопільська область?
– Шановний, територія – це наша Україна і вони їдуть охороняти об'єкти, які визначені на півдні, тому що з тих військових об'єктів люди пішли воювати.
При першому ж натяку, що транспорт заводиться і готується їхати, люди кинулися захищати свої барикади.
Розтягнути людей та розібрати барикади довелося самим же військовослужбовцям. Офіційно, кожен із батальйону територіальної оборони письмово заявив, що він їде добровільно. Втім деякі із їх рідних запевняють, що це неправда. Жінки й чоловіки, які не хотіли відпускати своїх рідних із тернополя блокували виїзд як могли – вмовляли, лягали під колеса транспорту. Хтось не витримував і втрачав свідомість – до них приїжджала швидка. Солдати намагалися заспокоїти жінок. Були й рідні військових, які прийшли не завадити, а провести дорогих людей.
– Син мій їде, напівсирота і їде воювати за Україну і треба – ми поїдемо і нема чо істєріки встроювати! – говорить батько військовослужбовця 6 батальйону територіальної оборони Роман.
Більш як півгодини пійшло у військових, аби врешті створити коридор для свого транспорту. Близько 14-ї години колона із бійцями батальйону та необхідними для передислокації речами зуміла виїхати.
Зрештою, кажуть проводжаючі, керівництво батальйону принаймні не приховувало від людей того, що військова частина передислоковується за межі Тернопільщини. Натомість меншу повагу чи довіру у них викликає верхівка командування українського війська.
– Солдати не ймуть віри свому начальству, це саме страшніше. Вони одне говорять інше роблять. Люди просто всі як на голках. Ті, що їдуть з ними, хотя би їм не брехали, не обманювали їх. Єдині вимоги до їх, щоб вони берегли їх і допомагали, щоб вони їх нам здоровими і живими повернули додому.
