Десятки фотографій бійців, десятки невтрачених надій. У центрі Тернополя створили “Алею надії”, яка об’єднала родини зниклих безвісти захисників. Тут розміщені 76 портретів військових із громади, з якими раптово обірвався зв’язок. Серед них – Володимир Війтович. Герой, без будь-якого бойового досвіду приєднався до лав ЗСУ на початку березня 2022 року. Боронив Запоріжжя. Зв’язок із Героєм обірвався 11 жовтня 2024 року. Про бій, після якого і зник Володимир, розповідає його матір.
“Бій тривав 12 годин і з двома важкими пораненнями він його вів. Але не залишив своїх хлопців, бо не міг так зробити. І після 12 годин бою, коли в нього було ще більше влучання, він чомусь пропав. Таких багато, більшість із цих хлопців так пропали”, – розповідає матір зниклого безвісти Героя Марія Війтович.
Сьогодні пані Марія часто приходить на “Алею пам’яті” згадати й помолитися не лише за власного сина, але й за інших бійців, які також вважаються зниклими безвісти. Тернополянка каже, це не просто стенди з портретами, а нагадування про тих, хто готовий був віддати за Україну все.
“Ми чекаємо, чекаємо кожного дзвінка. Кожен ранок, кожен вечір починається з того, що я його хрещу умовно і бажаю йому доброго ранку, хрещу умовно і бажаю спокійної мирної ночі. І хто собі подумає “Для кого та Алея?”, то я відповім, що ця Алея для тих хлопців”, – каже Марія Війтович.
Історії цих бійців різні, але всіх об’єднує одне – жертовність заради вільного майбутнього. Наразі у Тернопільській громаді відомо про 204 (двохсот чотирьох) зниклих безвісти захисників. На “Алеї надії” розміщені портрети не всіх захисників. Як пояснює начальниця міського управління культури Світлана Козелко, деякі із рідних відмовилися розміщувати світлини своїх Героїв, а частина світлин ще готується до створення та встановлення.
“Ми працюємо з родинами, ми до всіх телефонували, говорили про створення цієї Алеї. Якщо буде не вистачати конструкцій, вони будуть доставлені. Все залежить від бажання родин”, – каже начальниця управління культури ТМР Світлана Козелко.
“Алея надії” сьогодні нагадує нам, що боротьба триває, а ті, хто стали на захист України, не повинні залишатися забутими. Адже поки є пам’ять — є і надія.