Показати нам наскільки Тернопіль доступний для людей з інвалідністю погодилася сімейна пара – Валерій та Альона. Вони разом у шлюбі вже 5 років. Кожен з них більше двадцяти років пересувається на кріслі колісному. Для людини з інвалідністю, кажуть вони, перешкоди трапляються чи не на кожному кроці. У випадку сім’ї Басюків – ще із дверей будинку.
“Щоби попасти у під’їзд, принаймі треба ті двері відкрити, якось притримати. Я ще якось можу, а моя дружина, вона не може тримати, бо в неї слабенькі руки, і було би добре, якби тут був доводчик, який би міг – сюди виводиться кнопка – під’їхав, натиснув і двері відкрилися. Ми заїхали. Там заїхали, там закрилися,” – розповів тернополянин Валерій.
Подружжя проживає у новому мікрорайоні Тернополя. Кажуть, обирали таку локацію насамперед, аби було зручно добратися до своєї квартири: де є пандус та де дослухаються до їхніх побажань.
Зазвичай шлях Валерія та Альони від дому до роботи чи лікарні проходить через пішохідний надземний міст, що з’єднує Варшавський мікрорайон та парк Національного відродження. Конструкцію відкрили ще у 2020 році. Для того, аби добратися з однієї точки на іншу – сімейна пара користується спеціальним ліфтом, який в першу чергу тут облаштували для маломобільних груп населення.
“Їду зранку, якщо на роботу, мені треба переїхати на іншу сторону, щоби сісти на автобус, і так само назад. Але є одне але: добре, коли працює ліфт. Я ним скористався, мені дуже зручно. Я в безпеці себе почуваю. Я собі переїхав через міст, заїхав в АТБ, магазин і поїхав додому”, – додає Валерій.
Коли ліфт виходить з ладу або ж не працює на момент вимкнення світла, щоб потрапити на інший бік дороги – подружжю доводиться порушувати правила дорожнього руху та проїжджати дорогою, де курсують автомобілі.
“Рух інтенсивний, вантажівки, автомобілі всі летять, всі спішать. Приходиться так переїжджати, як вже можливо”, – зазначає Валерій.
Від надземного мосту маршрути Альони та Валерія – у кожного свої. В Альони, до прикладу, шлях далі прокладається до районної лікарні. Туди жінка щодня їздить на процедури. Перехрестя на проспекті Злуки-15 Квітня-Купчинського є важким для неї, але дуже необхідним.
“Тут є дуже гарно зробили, цих два з’їзди вони нові. Але в подальшому все дуже погано. Наприклад, на ту сторону переїхати – там високий бордюр, на ту сторону, якщо рівень дорога з тротуаром, то бордюр виступає. А ще дальше, то там ще гірша ситуація – тротуар відсутній до лікарні взагалі,” – додає Альона.
Ще з минулого року у Тернополі тривають роботи з пониження тротуарів у різних мікрорайонах міста. Це відбувається в межах Концепції зі створення безбар’єрного середовища для осіб з інвалідністю та інших категорій маломобільних груп населення на території Тернопільської громади “Тернопіль – місто без бар’єрів”.
“Ми зараз робимо скрізь пониження. Робимо тактильну плитку, і враховуємо, що зараз в нас в місті більше людей, які потребують особливих вимогі до інфраструктури, тобто це пов’язано також з війною. Тому скрізь у нас є такі маршрути доступності, в першу чергу звертаємо увагу в районі лікарень, навчальних наших закладів,” – розповідає заступник міського голови Тернополя Владислав Стемковський.
Голова громадської організації “Безбар’єрний Тернопіль” Тарас Хоміцький є членом робочої групи, яка моніторить місто на доступність для людей з інвалідністю. Раніше команда сформувала 15 локацій, на яких планують роботи з облаштування пониження ділянок перед пішохідними переходами. Процес триває і вже формують перелік нових локацій.
“До Сахарова є теж аварійний тротуар, і добре би було його теж зробити. І влада запланувала це найближчим часом і ми от будемо відслідковувати, щоб і цей маршрут був зроблений. І таким чином людина вже зможе до поліклініки добиратися самотужки від зупинок громадського транспорту. Життя маломобільних груп стає комфортнішим. Тут головне, аби була взаємодія влади і громадського суспільства, громадян, мешканців”, – каже голова громадської організації “Безбар’єрний Тернопіль” Тарас Хоміцький.
Завдяки безбар’єрному середовищу люди з інвалідністю стають більш мобільними та не бояться виходити з дому, каже Тарас Хоміцький. Надалі, зазначає активіст, він планує працювати спільно з владою над програмою щодо облаштування доступності до житла для людини, яка пересувається на кріслі колісному. Та не тільки влада має дбати про доступність маломобільних груп, а й кожен приватний заклад – чи то аптеки, заклади громадського харчування.
Оскільки в Україні щодня збільшується кількість людей, які отримують через війну травми та, як наслідок, інвалідність. Матеріал створено за підтримки Центру експертизи у сфері прав людей з інвалідністю громадської спілки «Ліга сильних», що працює за підтримки проєкту UNDP в Україні «Підтримка громадянського суспільства та молоді» та фінансування Міністерства закордонних справ Данії.
Думки, висновки чи рекомендації належать авторам та не обов’язково відображають погляди Міністерства закордонних справ Данії, Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй чи інших агентств ООН.
