У 58 років пішов добровольцем на фронт, аби рятувати життя воїнів. Володимир Лісовський – начмед 16 окремого стрілецького батальйону. Понад два роки чоловік у польових умовах надавав невідкладну медичну допомогу нашим бійцям на Запорізькому напрямку. Головним завданням було стабілізувати стан пораненого та довезти під постійними обстрілами до найближчого шпиталю. Сьогодні Володимир Лісовський демобілізувався й повернувся на посаду головного лікаря Тернопільської районної лікарні.
– Найважче, коли були масові поступлення поранених. Тому що ти усвідомлював, якщо ти вчасно не надасиш допомогу, то ти бавишся в Бога. Ти можеш забрати людське життя. А це син, тато, брат, якого чекають вдома, – розповідає Володимир Лісовський.
Тернопільський хірург Володимир Лісовський з перших днів великої війни приєднався до лав добровольців. У свої 58 років чоловік змінив білий халат на піксель, аби рятувати життя бійців у найгарячіших точках. Понад два роки Володимир прослужив начмедом 16-го окремого стрілецького батальйону та надавав невідкладну медичну допомогу воїнам на Запорізькому напрямку.
Основне завдання військового медика на передовій було стабілізувати стан пораненого та оперативно надати необхідну допомогу, що часто рятує життя воїнів. А саме: зупинити кровотечу, відновити дихання і серцево-судинну діяльність, стабілізувати тиск та відправити на подальшу евакуацію.
– Один випадок – привезли 10 поранених, два з них вкрай важкі пораненні. І потім ще підвозять, підвозять, а ти один. І ти мусиш зробити вибір кому надати допомогу. Чи тому, хто найбільше кричить. Хоча нас вчили, що найважчий – це той, хто мовчить.
Володимир Лісовський зізнається – на війні страх опановує всіх. Але він допомагає вижити в небезпечних умовах. Головне, щоб страх не спровокував паніку.
Володимир зізнається, на фронті мрія була одна – повернутися додому живим до своєї сім’ї, найдорожчих, які щодня підтримували та хвилювалася. До слова, саме молодша донька Володимира придумала позивний начмеда “Сальва”. Що у перекладі з латини означає “захистити”, “зберегти”.
– Я хотів зустріти 60 років, хоч встигнути, в колі сім’ї. Якщо я вже вижив два з половиною роки, чи два роки і три місяці, то вже в цей період я таки повинен бути вдома, – розповідає медик.