Сьогодні – Міжнародний день рідної мови. Історія свята має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які висловлювали протест проти урядової заборони на використання в країні рідної бенгальської мови. Відтоді щороку Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову.
Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. Оскільки, з 6 000 розмовних мов світу, близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову, як ознаку культурної належності людини. Окрім того, організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.
Упродовж багатьох століть українська мова та українці зазнавали жорстоких утисків і заборон, зокрема з боку Російської імперії, а згодом Радянського Союзу. Сьогодні ворог усіма засобами прагне знищити Україну і нашу мову. Із початком повномасштабної війни все більше українців почали вивчати рідну мову. Майбутня філологиня Лілія Чернух їм у цьому сприяє.
Лілія Чернух навчається на 4-ому курсі української філології в Острозькій академії. Ідея про створення мовних курсів виникла після початку повномасштабної агресії росії. Адже саме 2 роки тому більшість українців визначили, що нічого спільного із ворогом мати не хочуть. Спочатку студентка займалася зі школярами, а пізніше доєдналися і дорослі. Лілія зізнається: виросла у родині знавців української мови, тому вибір професії був очевидним.
“На ринку праці, все ж таки, потрібні люди, які будуть захищати, берегти українське слово, які будуть допомагати правильно вивчати українську і знати, як правильно говорити, читати тощо”, – зазначила Лілія.
Український філолог – це не тільки вчитель, це людина, яка створює світ зі слів. Тож на заняттях Лілія намагається навчити своїх учнів не лише розуміти, а й любити рідну мову. На уроках студентка використовує сучасні методи навчання: перегляд фільмів, слухання подкастів та інші форми інтерактиву. Усі учні Лілії – з різних куточків України, тож вона шукає індивідуальний підхід до кожного.
“Якби можна було, то навчала б усіх охочих переходити з російської на українську. На сьогодні у мене є учні різної вікової категорії, різної статі: це і чоловіки, і жінки. Але якщо говорити про вікову категорію, то це здебільшого саме 30+”, – розповіла Лілія.
Окрім вчителювання, Лілія займається ще й редагуванням та написанням текстів. Завдяки дисциплінам, що передбачають різні напрями філології, студенти можуть працювати і в інших сферах.
“Ми можемо обирати дотичні дисципліни. Ось, зокрема, у нас є інтернет-лінгвістика, лінгвістика реклами, тобто ми аналізуємо реклами, є соціолінгвістика, коли ми просто порівнюємо як саме розвивається мова в соціумі: як мова впливає на соціум та соціум впливає на мову”, – додала Лілія.
Не менш важливий предмет для вивчення – історія української мови. Попри усі історичні події, наша рідна – саме українська. Вона постала з праслов’янської, яка виокремилась з праіндоєвропейської. Найбільш споріднені до української – верхньолужицька та білоруська мови. Адже саме з цими мовами має 29 спільних рис у фонетиці та граматиці. Натомість з російською – лише 11.
“Не можуть бути російська і українська дуже спорідненими мовами. І якщо говорити, то за схожістю саме російська мова посідає 11 місце. І тому вчені зараз доводять, що ми не можемо поєднувати українську, російську і білоруську в одну групу східно-слов’янських мов”, – поділилася інформацією Лілія.
Попри усі багатолітні намагання росії знищити українську мову, вона живе і продовжує розвиватись. Мова – це наша зброя, наш кордон, і наші вороги про це дуже добре знають. Адже українська стала мірилом розмежування на “свій-чужий”. Згадайте кодове слово “паляниця”, жоден російський загарбник не зможе його вимовити правильно. Українська особлива, бо “наша абетка починається із Ангела та закінчується Янголом, від А до Я”. Тож говоріть, щебечіть, розмовляйте, балакайте, гомоніть, але рідною мовою.
