додому Головні “Найтяжче було дітям”: що їли українці під час Голодомору, щоб вижити?

“Найтяжче було дітям”: що їли українці під час Голодомору, щоб вижити?

1738

У 1932-33 роках Україна стала місцем вчинення одного з найбільших злочинів в історії людства – Голодомору. Їжа стала зброєю для геноциду. Жертви Голодомору залишилися непорахованими. Лише за офіційними даними Українського інституту національної пам’яті від штучного голоду померло від 4 з половиною до 7 мільйонів осіб. У пік смертності у червні 1933 року в Україні 34 170 людей помирали кожного дня. Що їли люди у ці страшні часи, щоб залишитися живими?

Голодомор у 1932-1933 роках страшний тим, що фактично позбавив українців можливості вижити. Харчі, які були засобом для елементарного вживання, насильно відбирали. Якщо ж комусь вдавалося приховати залишки зерна чи хтось наважувався збирати колоски в полі, тоді на цю людину чекало 10 років в’язниці або розстріл.

Жага до життя змушувала людей їсти все, що можна було пережувати.

Великим порятунком для українців, яких морили голодом, була рослинна їжа. Вона була сезонною – з весни до осені. Всі свідки розповідають, що тоді в хід ішло все, що можна було знайти.

– Коли приходила весна, люди раділи, бо все починало буяти, і ця зелень фактично рятувала людям життя. Щоправда, тривалий голод впливав на організм, а надмірне споживання цієї зелені призводило до різних загострень, хвороби шлунку, тож і від цього люди часто хворіли і навіть помирали, – говорить заступниця директора Національного музею Голодомору-геноциду Юлія Коцур.

Найчастіше вживали траву, спориш, лободу, кропиву, калачики та молочай. Молочай має всередині молочко, гірке на смак. І щоб позбутися цієї гіркоти, шкірку з рослини знімали та перетирали, тоді рослину можна було їсти.

Їли молоді лопухи та будь-яку траву, яка була не отруйною. Тоді люди зналися на отруйних травах. Траплялось іноді, що діти не знали, яку траву можна їсти, тому труїлися і помирали, – говорить дослідниця Голодомору.

Найтяжче було дітям. Вони теж самі йшли, шукали їжу, рвали траву. Дитячий організм не витримував такого режиму харчування. Тому саме діти ставали першими жертвами.

Вживали також листя та цвіт липи. Листя могли сушити та перемелювати – це рятувало від голоду багатьох людей.

Липники. Цю страву готували як із листя, так і зі цвіту липи. Використовували її сиру, подрібнювали, замішували та готували щось схоже на млинці. До нього додавали тирсу або перетерті жолуді. На зиму засушували та перетирали листя. І робили з нього липове борошно.

Борщ із лободи чи кропиви. Варили борщ із кропиви, лободи, додавали калачики. Брали воду та бур’яни, варили щось схоже на суп чи борщ. Якщо були залишки зерна чи залишки полови, то додавали їх, щоб зробити їжу більш калорійною. Так само з надією добути хоч якийсь жир, виварювали  шкіряні паски, підошви зі шкіряного взуття, і на цьому готували страви.

Каша з лободи. Там більше було трави, і зовсім трохи води. І так ця страва була густішою, тому й називалася каша. А суп із лободи навпаки – більше води, і менше рослин.

Млинчики, коржики, маторженики. Дуже часто використовували різні сурогати, щоб зміцнити страву, робили щось схоже на хліб. У різних регіонах цю страву називали по-різному: млинці, коржики, маторженики. Щоб зробити їх, брали лободу і додавали тирсу, висівки чи мелені жолуді, щоб трималося купи. Жолуді були гіркими. Тому спочатку їх вимочували, позбувалися гіркоти, а потім перемелювали й додавали до певних висівок.

Плачиндрі. Це коржики, які робили з липових та інших літніх, та й весняних квітів.  Додавали полову чи пересіяне борошно, аби лиш воно трималося купи.

Шліхта. Ця страва була доволі ситною. Кип’ятили воду, додавали борошно або крупи, які були. Це робили ті, хто мав бодай якісь лишки зерна. Якщо не мали, брали полову, запарювали її та теж замішували. Могли додавати різні інгредієнти.

– У деяких селах голови колгоспу влаштовували громадське харчування для людей. І в таких випадках готували цю шліхту. Вона могла бути дуже густою. Додавали більше зерна. Коли вона холола, ставала цупкою, її можна було різати і роздавати як хліб. Коли радянська влада дізнавалася, що десь у якомусь селі не помирають, всі живі, але водночас не виконують хлібозаготівлі, то того ж голову колгоспу могли посадити, – розповідає Юлія Коцур.

Горобці, ворони та лелеки. Голод змушував українців споживати абсолютно всю живність. Ловили горобців та ворон. Лише в роки Голодомору українці їли лелек.

– Дійшло до того, що були порушені всі харчові заборони. Наприклад, для традиційної української культури вживати в їжу лелек неприпустимо. Але в роки Голодомору це був шлях до порятунку, тому доводилося, – розповідає Юлія Коцур.

Ховрахи та байбаки. Також полювали на ховрахів та байбаків.

Коти та собаки. Очевидці розповідають, що в селах не було ні котів, ні собак, було дуже тихо. Українцям, щоб врятуватися, доводилося вживати і домашніх тварин. 

Вужі та черепахи. Їли плазунів, вужів, всю живність, яку можна було знайти. В тих селах, де були річки, було трохи легше. Ловили рибу та черепах. Вилов із річок теж контролювала влада, але маленькі карасики часто дозволяли.

Окрім 1932-33-го років, голод був у 1921–1923 і 1946–1947-ті. Упродовж ХХ століття радянська влада розстрілювала українську інтелігенцію та відправляла у табори, щоб позбутися активних українців та остаточно ліквідувати спроби відновити українську державність, назавжди зробити їх мовчазною частиною імперії.

Геноцид, який творив радянський режим, продовжує робити його правонаступниця — сучасна росія.