Олена Ковальчук, майстриня із художньої вишивки, переселенка з Донецька, ділиться: “Всі вишивали навколо мене, в`язали, гачкували. Тобто я виросла в такому середовищі. Все було вишито у обох бабусь. Тому так я і навчилася”.
Через війну Тернопіль став для Олени третім домом. У 2014 жінка із рідного Донецька виїхала до Краматорська, а у 2022 прихистком стало для неї Файне місто. Під час всіх переїздів жінка каже: не розлучалася з однією річчю – невеликим українським прапором. Пригадує, як у 2014 році з синьо-жовтим стягом було небезпечно виходити на вулиці, однак це її не лякало. “Ховала у бардачок під ризиком всяких покарань і катувань, і змогла дістати тільки коли ми вже приїхали перший український блокпост”.
Зараз вона вишиває полтавську сорочку. Разом зі своїми роботами нам вона показує і прабабусині вишиття.
“Це буденний рушник, не для краси, а щоб витиратися. Він просто з маленькою мережкою з обох боків. А скільки йому років? Більше ста років. Це все вишивала моя прабабуся”.
Олена Ковальчук не лише створює вишиття, а й проводить майстер-класи для інших, зокрема у просторі “Вільна”. Це платформа, де жінки та дівчата можуть відновити фізичний та психологічний стан, розкрити свій творчий потенціал, провести час із користю у середовищі підтримки і турботи.
Людмила Богуцька, психологиня простору “Вільна”, коментує: “Все, що робить пані Олена і сьогодні демонструє, це все її терапія. І не тільки її особиста, а ще цілого роду. Є велика вдячність того, що ми можемо це бачити сьогодні завдяки тому, що пані Олена ділиться своїм талантом в нашому просторі. І ми маємо змогу також бачити, надихатися тим, що допомагає іншим людям”.
Олена як і всі мріє, аби в Україні настало мирне життя. А ще – повернутися в рідний Донецьк, де вона зможе гордо носити українську вишиванку та навіть відкрити школу вишивки.
