Священників, монахів та вірян ув’язнювали, депортовували та страчували. Українська греко-католицька церква десятиліттями зазнавала переслідувань і заборони з боку радянської влади. Але в 1989 році вона змогла заново відродитися. З нагоди 35-річчя виходу УГКЦ з підпілля у Тернополі відкрили виставковий проєкт. Тут представили унікальні експонати того часу — одяг священників та єпископів, речі, що використовували під час служби, а також фотографії та документи, що зберігають історію боротьби та відновлення церкви.
Кожна спроба знищити віру робила її сильнішою. У Тернопільському краєзнавчому музеї до 35-річчя виходу Української греко-католицької церкви з підпілля організували виставку. На ній представили особисті речі священників, монахів та єпископів, які працювали в період репресій з боку радянської влади. Їх ув’язнювали, депортовували або страчували. А майно та храми передали російській православній церкві. Та попри це, УГКЦ не зникла, а з 1946 року перейшла в підпілля. Тоді в українських церквах функціонували нелегальні семінарії, а священники проводили таємні богослужіння та підтримували віруючих. Підпільна діяльність стала символом стійкості та вірності.
Отець Андрій Говера став ініціатором виставки. Синкел Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ розповідає, у 1981 році вступив у підпільну семінарію. Там навчався до 1989 року, аж поки УГКЦ не легалізували.
Та навіть переслідування та загроза смерті не змусила людей відмовитися від своєї віри. Особливим в той час був період різдвяних свят. Священники ризикували своїм життям, аби служити літургії, а віряни збиралися у маленьких групах, щоб відсвяткувати народження Христа.
Священники, які служили в підпіллі, стали не тільки духовними наставниками, а й символами незламності. Одним із таких був Василій Семенюк. В той період він служив у парафії села Дусанів на Львівщині. Архієпископ-емерит пригадує святу літургію на Водохреща.
