Тисячі музейних експонатів і приватних колекцій на окупованих територіях України під загрозою знищення або розкрадання. Росіяни вивозять українські культурні цінності, стирають унікальні зразки народного мистецтва. Одна з таких історій — про музей рушника в Рубіжному на Луганщині. Колекцію, яку збирали впродовж років, не вдалося врятувати з-під окупації. Більше про втрачені автентичні експонати — у сюжеті Олени Чепіль.
Ще з 2014 року краєзнавиця Олена Хмельницька з Луганщини разом з колегами загорілася ідеєю створення музею рушників у рідному місті. Працівники Рубіжанського центру туризму та краєзнавства почали збирати давні українські вишиті обереги. Їх надсилали знайомі, друзі, небайдужі з різних регіонів України. Підтримали цю ініціативу сотні людей.
“До нас ці рушнички полетіли, мов ластівки. Нам надсилали з різних куточків України: з маленьких сіл, з великих міст. Були рушники від іноземних діаспор з Канади, з Берліну”, – розповідає краєзнавиця Олена Хмельницька.
У березні 2022 року експозиція музею налічувала рівно 200 рушників – як сучасності, так і з минулих століть. Кожен з них – унікальний, зі своїми історіями, долями родин чи навіть цілих українських поколінь, каже Олена. Окрім рушників, в етнографічній колекції зберігали предмети побуту, старовинний одяг, ляльки-мотанки та інші автентичні речі.
Попри домовленість із музеєм на Івано-Франківщині, який хотів прийняти експонати, вивезти їх не дозволили. З перших днів повномасштабного вторгнення Рубіжне опинилося під щільними обстрілами, тому дістатися туди було складно та небезпечно. Олена Хмельницька, як і сотні інших мешканців, вимушено покинула свою домівку. Колекцію, створену роками, їй довелося залишити назавжди. Адже з 12 травня 2022 року її рідне місто на Луганщині повністю окупували росіяни. То ж доля експозиції музею наразі невідома.
“По тих фотографіях, що я зараз бачу в соцмережах, то там зробили окупанти центр патріотичного виховання “Звєзда”. Тобто все обмотане триколорами, портретами путіна, зрадників. Там іде жахлива пропаганда. І по фотографіях я бачу, що нічого не збереглося з нашої колекції”, – розповідає Олена Хмельницька.
Разом із двома сотнями рушників зникли й частинки української історії, каже Олена Хмельницька, пам’ять поколінь, наші символи любові та обереги. Та це не єдиний випадок, де росіяни знищують, розкрадають і привласнюють українську спадщину по всіх окупованих територіях. Але пам’ять — сильніша за окупацію. Кожен такий рушник, навіть втрачений, продовжує говорити — про Україну, яку не стерти, зазначає краєзнавиця.