Тернопільщина у жалобі. Сьогодні у Тернополі попрощались із Андрієм Юркевичем, який загинув у бою неподалік Стукалової Балки на Луганщині. 33-річний тернополянин не маючи досвіду служби у армії, ще в червні добровольцем пішов у батальйон спеціального призначення “Айдар”. Завдяки хорошій службі на захисті України, за короткий термін став командиром другої роти. 5 вересня, повертаючись із бойового завдання, його підрозділ потрапив під обстріл російських бойовиків. Для Андрія Юркевича цей бій став останнім. Сотні людей сьогодні прийшли до Катедри, аби попрощатися із героєм. На війну чоловік пішов залишивши батьків і молоду дружину. Співчуваємо рідним і близьким Андрія Юркевича. Вічна пам’ять та слава героям.
Андрій Юркевич був справжнім оригіналом кажуть його друзі. З-поміж інших вирізнявся почуттям гумору і вмінням радіти життю. Був одружений, мав власну справу, займався фрі-файтом. Життєвий шлях героя для Андрія почався ще із Революції Гідності.
– Я вам одне можу сказати: 20.02.2014 він витягнув 6 чоловік з-під обстрілу нашого спецназу, так що в інтернет, будь ласка, зайдіть і вам там всьо покажеться яким він був, а все остальне.. Сильним він був, – розповів боєць добровольчого батальйону “Айдар”.
– Буквально за три тижні до виїзду на фронт, він просто щасливий забіг в тренерську і не говорив, а кричав що: “Я дізнався, що один із тих людей живий. Він зараз в госпіталі в Франції”. Він через журналістів списався, зв’язався. В нього було таке щастя. Якщо запитають мене, як виглядала щаслива людина – це так, як виглядав Андрій, коли дізнавався, що ті, кого він витягував з-під куль на розстрілі на Інститутській – живі, – каже друг Андрія Юркевича, боєць добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор” Валерій Чоботар.
Не залишився Андрій Юркевич байдужим, коли почалися бої за Україну на сході. 16 червня він добровольцем прибув у батальйон “Айдар” де попри те, що досвіду служби у армії в нього не було, він взяв участь у не одній успішній операції та незадовго став командиром другої роти. Останнім для Андрія виявився бій 5 серпня. Його підрозділ повертався із бойового завдання й на рідному блокпості при повороті до Стукалову Балку на Луганщині, їх замість українського війська, яке чомусь відступило не дочекавшись айдарівців, зустріли російські бойовики.
– Тут просто не было необходимости. Я от сам уже сижу и вот думаю – зачем? Смысл было туда посылать? Тем более нас после боев под Хрещоватым осталось в роте 15 человек не раненых и неушкодженых, – пригадує боєць добровольчого батальйону “Айдар”.
– На цей же блокпост зайшов російський спецназ. З танками, ну все як положено, ще навіть не зняли прапори українські. А хлопці верталися з завдання і їхали додому, от і все. Тоїсть, це було, навіть я б не сказав, що це засідка. Засідка, це коли планується щось зробити знаючи там і так. Це просто отакий момент. Я вважаю, що це йде злив батальйону. Хто знаючи, що військам буде наказ відходити посилав туди “Айдар”, я думаю, що з цього приводу буде розсідування.
На боротьбу із окупантом Андрій Юркевич пішов ,залишивши батьків і молоду дружину, проте він не покинув їх, а навпаки рушив у бій, щоб захистити. Сотні людей сьогодні прийшли до Катедри, аби попрощатися із героєм.
– Споконвічно в історії про таких наших хлопців складали пісні, мотивували людей навчатися, боротися, захищати. Тобто, якщо зараз хтось буде кричати, що його смерть даремна, що вона непотрібна, що це винні генерали, що це винні.. – насправді винні ми всі. От всі хто тут стоїть, хто там давав хабарі, платив, в навчанні професорам давав якісь кошти, обмовляв, ну будь-яку херню робив у цьому житті, ми по краплиночці зробили море такого бруду, в якому зараз ми всі живемо. Андрій готовий був загинути за Україну, він загинув за нормальних людей, не за генералів, не за владу, не за мерів, не за політичні партії. Він був безпартійний, він був просто живий нормальний чоловік, якого було багато кругом. Він усвідомлено пішов і я думаю він гордиться і собою і тим як він воював, – ш\говорить Валерій Чоботар.
Героя Андрія Юркевича поховали на Микулинецькому кладовищі.
– Насправді проблема багатьох героїв заключається в тому, що інформація про їхні подвиги, вона не доходить до людей. Не доходить, тому що більшість цих хлопців, вони є дуже скромними по житті, вони не люблять розповідати про свої заслуги, а люди, вони зобов’язані знати про них.
