У пані Марії особливий день. У своїй гримерці вона наводить останні штрихи у зачісці, підфарбовує губи, аби через кілька хвилин постати перед глядачем. Більшість свого життя вона присвятила театру, ставши акторкою. І навіть у свій 80 день народження не зраджує своїй дитячій мрії.
– Я пройшла конкурс в цьому театрі в 62 році. І от уже за цим столом 56 рік я сиджу в цій гриміровочній. Міняються актриси, приходять до мене, а я сиджу тут, і мені тут затишно, мені тут дуже тепло. В цій гриміровочній дуже гарна аура. І ці актриси, які приходять і по цей бік, і по цей бік мають успіх у глядача, – розповідає заслужена артистка України Марія Гонта.
Понад півтори сотні образів, героїнь довелося зіграти жінці. Всі вони різні, але об’єднує їх одне – вкладена частинка життя самої акторки.
– Спершу грала молодих дівчат, закоханих в життя, в своїх наречених, закохана в працю, бо дівчата такі трудолюбиві були. Потім перейшла на ролі матерів, які теж гріють мою душу. Тому що мати це є святе. І кожна мати дарує дитині і бажає їй щастя, радості в житті, і переживає. І ці були мої матері. І я їх зіграла, – каже Марія Гонта.
У комедії “Кохання січового стрільця” не менш цікава героїня, про яку нам розповідає пані Марія.
– Бадьора, оптимістично настроєна, любить дуже життя, любить людей, і хоче вийти заміж. І от вона цікавить молодими людьми, які живуть на квартирі її брата, і навколо цього всього закручується вся колізія, така сценічна.
Через декілька хвилин її вихід на сцену. Зізнається, що трішки хвилюється, ніби виходить вперше. І ось вона вже перед глядачами. Усміхнена, весела та навіть сміливо кокетує. Глядачі від цього в захваті.
Допоки пані Марія на сцені, її колеги за лаштунками розповідають про неї.
– Про Марію Євгенівну можна говорити безкінечно. Вона дуже віддана театру, талановита. Театр це її життя. Все, що вона вміє, все, що вона знає, вона віддає сцені. Вона віддає своїм глядачам, які її люблять, які її шанують, – каже акторка театру Ярослава Мельник.
– Марія Гонта – це ціла епоха. З іменем Марії Гонти виросло в Тернополі і області три покоління. В неї тут в парку, біля Шевченка на цих лавах сидять її незіграні ролі, розумієте, вони чекають своєї черги. Така доля актора. Актор не може все зіграти, але вони тут. У неї є свої мрії, які не збулися, але вона як особистість відбулась. Мені здається, вона велика актриса, велика людина, вона дуже зробила багато для театру в цілому. І дай їй Бог здоров’я, – говорить народний артист України В’ячеслав Хім’як.
