Небуденна людина та аристократ від поезії. Так називають поета Василя Ярмуша, уродженця села Острів на Тернопільщині. Його за прогресивні погляди переслідував КДБ, багато його віршів просто знищили. Та вже за часів незалежної України про творчість нашого земляка багато хто навіть не чув. Аби популяризувати творчість Василя Ярмуша, краєзнавчий музей оголошує цикл заходів. Обіцяють розповідати про нього, дати можливість доторкнутись до світу, у якому жив поет.
– Чом завмерли ви приблудні діти, перевертні славного народу? Чом злякались, мов біблійський Каїн, що з-під ніг звелася рідна мова?
Це кадри із фільму “Я відшукаю папороті цвіт”. Розповідь про поета з Тернопільщини письменник Ярослав Гевко зняв ще два десятки років тому. Не жалкував ні часу, ні власної пенсії. Бо герой стрічки, запевняє, справді вартий уваги. Деякі вірші Василя Ярмуша не опубліковані досі. Унікальна поезія лише нещодавно з’явилась у фондах Тернопільського краєзнавчого музею. Бо за прогресивні погляди поета переслідувала радянська влада.
– Будемо щирі, владі Василь Ярмуш не подобався. Дай Боже, щоб сподобався хоч зараз. Там такі є рядки, щі ніхто не писав. Коли славили одні червону Площу, Москву, братні народи, старшого брата, Василь Ярмуш сказав: “Дайте слово мовити вогненне, дайте підвестись на повен зріст, бо ще й досі з закутків скажено б’ють в лице, о націоналіст”, – розповідає письменник, дослідник життя і творчості В. Ярмуша Ярослав Гевко.
– Було багато інформації вирізано. Я взнавала, діло в тому, що коли був розпад СССР всі рукописи, які були в архівах вирізані, їх просто знищили. Вони рахували на той час, що слово – це дуже велика зброя. Вони боялися, що через такі вірші люди просто піднесуть голову, – додає дочка Василя Ярмуша Мирослава Денисюк (Ярмуш).
Василя Ярмуша називають аристократом від поезії та надзвичайно інтелігентною людиною. Та помер він зовсім молодим – у 36 років.
– Любив життя до неможливості. Дуже був гречний з дівчатами. Але він ішов понад прірвою, хвороба. оцей тубекульоз, не давала йому жити. Він часто лікувався, мусив академки брати, навчаючись в Львівському університеті. Йому було тяжко, але він пройшов той шлях гідно, з честю, – каже Ярослав Гевко.
Дочка Мирослава пригадує: батько був ідейником, що згуртовував навколо себе людей. Їй ім’я дав саме він. Тепер вона вважає за свій обов’язок нести мир та займається благодійністю. Зокрема, організовує акції, аби підтримати українських бійців.
– Він був самим кращим бітьком, самим кращим чоловіком. Батька вже немає 40 років, але мама їхню любов зберегла до сих пір. Кицю-кицю, тосі-тосі, а в маленької Миросі такі білі-білі коски, як умиті молочком, ще й до того сині очки, як барвінок у гаю, тосі-тосі, білі коси, тосі донечка моя, – пригадує дочка Мирослава.
Особисті фотографії поета можна побачити на експозиції у обласному краєзнавчому музеї.
– Бачте, на той час, це був 64-тий рік, це вже були роки такі дуже непрості, вони в українському вишиттю… І він до речі, дуже любив українську сорочку, яку йому вишила мати і для нього це був його стиль, стиль його одягу, – розповіла головний зберігач фондів Тернопільського обласного краєзнавчого музею Ірина Ленчук.
Тут – його рукописи, книги, видані посмертно. Аби популяризувати творчість Василя Ярмуша, у краєзнавчому музеї організовують цикл заходів. Тож запрошують школи звертатись до них, тут обіцяють цікаво та непересічно для учнів оповісти про поета.
