Богдан Боденчук. – Дім книги, 13.11.2017

Богдан Боденчук розповів у програмі “Дім книги” про збірки “Море” і “Постріл”, чому вже три роки не пише поезії та як почав писати прозу.

14 Лис 2017, 12:22 Перегляди: 63Перегляди: 63

Децентралізація влади *блог Богдана Боденчука*

bodiaВ Україні має відбутись децентралізація влади. Децентралізація  – це тривалий процес, який передбачає декілька етапів. Перший з них – це об’єднання у територіальні громади. Має відбутись укрупнення районів, обласні і районні держадміністрації відійдуть у минуле. Селища і міста зможуть утворити власну громаду і працювати на своє ж благо. Читати далі

16 Лип 2015, 12:07 Перегляди: 727Перегляди: 727

Дід Іван і яблуня. Блог Богдана Боденчука

bodiaДивлюсь, як за вікном розцвіла яблуня, яку посадив дід Іван.  ЇЇ цвіт від вітру падає на землю. Дев’ятого травня,  сімдесят років тому, теж цвіли яблуні. Оголосили про те, що війна закінчилась. Пройшло багато часу, та  відлуння тих подій долітає до нас досі. Сьогодні я дізнався інформацію, що лежала на полиці архіву багато років. Читати далі

22 Тра 2015, 11:45 Перегляди: 1 133Перегляди: 1 133

Все, що рятувало мене. Блог Богдана Боденчука

bodiaСьогодні місто замітав сніг. Я вийшов від неї, стукнув дверима. Здавалось цей звук почули всі сусіди. В мені вирувала буря емоцій, така ж, як і на вулиці.  Холодний січневий вітер обпікав  обличчя, гойдав верхівки дерев. Перший місяць в григоріанському календарі ще не встиг розпочатись, як наші стосунки вже добігали закінчення. Вулиця опівночі була порожньою. Сніг неквапливо падав до ніг.

Глибоко вдихнув повітря, я відчув, як холод обпікає мої легені. Через жінок розпочинались війни, відбувались дуелі, гинули поети, я ж через жінку о першій ночі опинився на вулиці.

Я ніколи не любив кричати, бити посуд, чи робити подібні речі. В такому випадку вислуховував її істерику, говорив у відповідь декілька речень, брав цигарки і виходив на вулицю, щоб заспокоїтись. Так краще обом, бо можна наговорити зайвого. Листок який зім’яли, вже ніколи не  буде ідеально рівним. Після виверження вулкану, лава має остинути,перетворитись на камінь. Я взяв телефон Nokia, цигарки і закрив за собою двері. Жовті маршрутки «Богдан» вже не прямували по артеріях міста.  Поспішаючи забув взяти гаманець, тому  про таксі залишалось тільки мріяти. Відстань до моєї квартири доведеться долати під цим снігом, що ніяк не вгамується.

Від її будинку до моєї квартири йти дві години. В пачці залишилось шість цигарок. Я вирішив пройтись біля озера. Місцеві називали цю водойму «озером», така назва звучить романтичніше, ніж просто називати «став». Морози цієї зими були сильними і поверхня води добре вкрилась льодом. Вітер обпікав обличчя і легені, хотілось чимшвидше зайти в тепле приміщення. Я вирішив скоротити свій маршрут і піти через став. Ми звикли  обирати простіші шляхи.

Перші кроки завжди робити важко, відчувається страх, невпевненість, але з кожним наступним кроком відчуваєш все більше впевненості у собі. Я віддалявся від неї, залишаючи за спиною рік відносин, радісних моментів, звичайно між нами частенько виникали сварки, як завжди, через дрібниці. Гордість не дозволяла мені зателефонувати першим. Зупинився, дістав цигарки, відчув смак тютюну, що був змішаний із холодним повітрям в легенях. Від берега я відійшов на двісті метрів. Так добре, тихо, нікого навколо. Інколи хочеться втекти від всіх, побути одному. Хоч в великому місті завжди відчуваєш себе самотнім.

Наді мною видніються зорі, на які я рідко звертав останнім часом увагу. Взагалі, останнім часом, життя перетворилось в рутину сірих буднів, робота в редакції журналу, по вихідних гулянки з друзями, кожного ранку через силу втискаю своє тіло в маршрутку, включаю музику, щоб нічого не чути, і так вже багато місяців підряд.

Прийшла смс від неї «Вибач мене». Я вже був по середині озера і саме в цей момент почув, як тріщить лід під моїми ногами. Повільно опустився на коліна, ліг на лід. Щокою доторкнувся до холодного снігу. Холод почав проникати через куртку.  Серце так прискорено билось, що здавалось ще трішки і проб’є цей лід. Затримав дихання.  В пам’яті згадались всі уроки ОБЖ,  вчитель  Валерій Іванович, який нас вчив, що потрібно робити у таких випадках. Було чути, як звук від тріщин віддалявся все далі від мене. Майже  тиша. Тільки слухаю, як б’ється моє серце.

Підімною метри води. Все, що рятувало мене, це тонкий шар льоду. Я знаходився посередині озера, саме в цей момент потрібно прийняти важливе рішення, рішення від якого буде залежати  життя.  Що робити далі? Час наче зупинився, я не чув шуму автомобілів, вічного гулу міста. Прислухався до звуку, як тріщить лід. Тріщина з’явилась і в моєму житті. Телефон вимкнувся, він завжди вимикається у момент, коли найбільше потрібний.

Повільно почав повзти, немов ящірка. Відповз на достатню відстань, перевернувся і ліг на спину, очі вдивлялись у зоряне небо. Дихання було прискореним. Руки трусились, від шокового стану. Підпалив цигарку, зробив глибокий подих. Вся куртка була вкрита снігом. Я вже майже  забув про холод, про нашу сварку. Я – живий.

Повільно підвівся. Вже не так впевнено робив кожний наступний крок. Коли втрачаєш, то починаєш насправді цінувати. Пронеслась в голові думка, що я міг так вийти із квартири і більше ніколи не побачити її. Через декілька днів в місцевих газетах з’явилось би оголошення «пропав журналіст», колеги не зрозуміли б куди я зник. Віка подумала б, що я просто пішов назавжди з її життя. Мені хотілось, як найшвидше зійти з цього льоду, що здавалось інколи ще потріскував. На годиннику була друга ночі. До берега залишалось   триста метрів…

 

01 Тра 2015, 12:07 Перегляди: 991Перегляди: 991

Як жити з новими цінами? Блог Богдана Боденчука

circle Журналістка з Тернополя, Зоряна Биндас, проводить експеримент пов’язаний із  збільшенням цін. Вона робить спробу прожити на мінімальну зарплату, встановлену в Україні(1218 гр). Зоряна  тратить кожного дня не більше 40 гривень. Наприклад, молодий вчитель, з 5 річним стажем роботи, що має ставку 18 годин, отримує місячну зарплату 1616 гр. Якщо ж поділити заробітну плату на 31 день, то виходить, що його бюджет на день складає 52 гр.

Я, як і майже кожний українець, відчув стрімке зростання цін. Із зростанням долара ціни піднялись не тільки на імпортні товари, але і на українську продукцію. Це пов’язано із маніпуляцією підприємців, що стараються продати свою продукцію дорожче, користуючись ситуацією в країні.

З 1 квітня зростуть ціни на газ, вже зросла вартість проїзду у транспорті, ціни на продукти харчування, але при цьому в бюджеті України не передбачається збільшення пенсій, та зарплат. Виникає питання, як прожити пенсіонеру, студенту, чи людині, що живе тільки на одну, майже мінімальну, зарплату?

Зрозуміло, що в час, коли в країні відбуваються військові події, потрібно затягнути пасок, але влада затягує зашморг на шиї середньостатистичного українця. За даними соцопитувань лише третина українців готова терпіти труднощі, за умов «реформ, що згодом покращать наше життя», але 29% населення не погоджуються на зниження рівня життя. Куди далі знижувати, якщо воно зараз і так для багатьох стає просто нестерпним.

Українці давно звикли пристосовуватись до усіх труднощів життя. Якщо взяти мінімальну зарплату в країнах Європи, то найменша вона в Болгарії, від 123 євро, в Португалії, Греції, Іспанії, від 500 до 1000 євро, Ірландії – 1462 євро, Бельгії – 1387 євро. Нам до таких зарплат ще чекати довго і прийдеться пройти непопулярні реформи, подолавши всі перешкоди.

Багато людей знаходять вихід із ситуації вже зараз, починають економити на транспорті, не купують дорогі речі, перестають витрачати гроші на розваги, але обмежувати себе постійно важко, тому кращим способом буде не економити, а починати шукати додатковий дохід. Криза завжди виводить із зони комфорту, тому це буде одним із поштовхів знайти додаткову роботу.

Якщо дивитись на реалії сьогодення, чесно зізнаюсь, якби я жив тільки на 52 гривні в день, мені б цієї суми не вистачило. Бо прожити тільки на одну крихітну зарплатню в наш час аж ніяк нереально. Якщо порівняти зарплату вчителя, що працює на державній роботі і зарплату офіціанта в столиці, який працює на приватного підприємця, то задумуєшся, для чого було потрібно закінчувати магістратуру.

Кажуть, не в грошах щастя, згоден, бо це звичайні папірці, яким ми самі надали ціну. Ми витрачаємо свій час, свої сили, щоб заробити гроші, які згодом потратимо на певну покупку, чи відпочинок. Хтось скаже: «Без грошей ти не поїдеш у подорож», я відповім: «Поїду, тільки не потягом, а автостопом». Завжди є вихід із ситуації, головне мати ціль, а досягнути її можна. Все залежить від нас. Тому, в нелегкий для країни час, замість того, щоб критикувати, потрібно навчитись жити по новому.
Богдан Боденчук

16 Бер 2015, 13:20 Перегляди: 1 147Перегляди: 1 147
WP-Backgrounds Lite by InoPlugs Web Design and Juwelier Schönmann 1010 Wien
124 queries in 1,091 seconds.