Ліана Абрамова, 23 роки, м. Київ
Любов врятує Україну
хтось із темряви раптом спокійно промовить – війна.
і підкине угору монету: копійку чи цент.
в цьому лісі де небо солдатом лягає навзнак
пахнуть смертю галявини й хащі а не ялівцем.
це не сік від берези, а сльози – ми п’ємо до дна.
це ітиме не дощ але кров на траву у траву.
чорні кулі, як ябка, збирає під деревом знань
сивий янгол, що мав би співати й – ні пари із вуст.
ця земля Тих поглине й уже не віддасть.не віддасть.
але стерпить усе – бо земля ця і є Його Йов
смерть походить конем, що від крові руда його масть.
білий коню любови, й тобі вже час. вйо, коню, вйо.
