Білоруські таксисти. Блог Юрія Матевощука

matewoІснує таке повір’я: якщо ти приїжджаєш до міста, в якому ніколи не бував до цього, нікого не знаєш і не володієш жодною інформацією про те, що в тому місті відбувається – йди в перукарню і за годину-дві ти знатимеш усі чутки та усіх головних дійових осіб, котрі «відзначились» у цій місцині.

Але мені здається, що в наш час знайшовся більш дієвий і простіший спосіб бути в курсі якщо не всіх, то багатьох подій. І зачіску змінювати часто не потрібно. Не скажу, що я є якимось розмовним маніяком, але поговорити я люблю, звичайно, якщо розмова клеїться і співрозмовнику то навзаєм. Так от. Особливо цікаво розмовляти з таксистами.  Ясно, що серед них бувають і зовсім неговіркі, і тоді ми весь маршрут проїжджаємо мовчки втупившись в дорогу. Та зазвичай все відбувається навпаки – і ми за тих хвилин десять-п’ятнадцять можемо говорити геть про все: політику, музику, футбол, аварії, погані дороги, темношкірих студентів і т.д.

Цікаво те, що в кожному місті, де я користувався таксі, можна зробити висновок, що всі таксисти (як і водії маршруток, до речі) мають, звичайно, професійно спільні риси, але їх завжди дещо відрізняє – залежить від місцезнаходження, їхнього авта, музики чи радіо, які вони слухають, політичних вподобань та ін. Зовсім по-іншому, було поспілкуватися з таксистами з так званого «ближнього» білоруського зарубіжжя.

В Білорусь ми поїхали з Юрком на запрошення «Союзу незалежних білоруських письменників» виступити на фестивалі «Вершы на асфальце» в Мінську. Їхали ми кількома автобусами: з Тернополя до Луцька, потім до Ковеля, звідти у Брест, а з Бреста у Мінськ – це і дешевше і якусь контрабанду перевезти можна, а в нашому випадку – це алкоголь і книжки – наче у класика: «красиве і корисне».

В Бресті скористатися таксі, на жаль, не вдалося, тому і писати про брестських таксистів нічого. Загалом, красиве місто: ідеальна чистота (як в усій Білорусі), спокій, та багато міліціонерів – стабільність, одним словом. Як і було домовлено, у Бресті ми зустрілись із нашими знайомими письменниками, з якими вже разом мали вирушати до Мінська. Ми хотіли поїхати подивитися на славнозвісну брестську фортецю (не знаю як перекласти «крепость», тому нехай буде «фортеця»), але прогулявшись центром міста і знайшовши магазин, де продавалось «пладова-ягаднае», зрозуміли, що часу в нас небагато, тому вирішили повернулись до квартири і скуштувати цей прекрасний, відомий ще за «совка» своїм смаком і доступною, невеликою ціною напій.

До речі, коли ми виходили з магазину,  один чоловік, будучи на підпитку, запитав, чи не має хто з нас закурити – ми відповіли, що так, вгощайтесь, це мовляв, ще з України цигарки – на що він відповів – «То я ними можу отруїтись?!».

У Мінську ми були три дні, скільки і тривав фестиваль. Вдень користувалися громадським транспортом – ввечері-вночі, відповідно викликали таксі, щоб повернутися з фестивалю до квартири, в якій ми тимчасово мешкали. Ми завжди їхали невеликими групами, але я кожного разу сідав в авто на місце біля водія, щоб при можливості потеревенити.

Першого таксиста звали Сергій. Коли ми сіли в авто, він відразу врубав дискотечну музику і говорив, що ми будемо їхати, як в дискоклубі. Коли я йому пояснив, що нам не зовсім така музика подобається, він відразу її стишив(а може через мою українську мову) і почав розпитувати хто ми і звідки. Я зі стриманою ґречністю почав говорити, який у них порядок – він відразу підхопив цю хвилю і випалив: «Та ясно, чувак, в нас тут порядок, в нас тут все дуже добре, про нас дбають.

От я був кілька разів закордоном: Англія, Шрі-Ланка – так шо я тобі скажу – вдома краще. Тут наші спецслужби про мене знають все, от ми з тобою їдемо, а вони знають де я і завжди мені можуть помогти – порядок, чувак.  Я тому і повернувся. А у вас шо? Війна, корупція, хабарництво. Ти шо не чув, шо ваші політики на Кіпрі всьо викупили. Українські олігархи увесь Кіпр купили! От через вашу корупцію оце все і твориться. Вот так вот». Коли ми приїхали до місця призначення, він ще додав щось типу «удачі, пісатєлі!», і ми розплатились і вийшли з авта.

Другий таксист для мене був ніби в тумані. Ні, ніякого туману тоді у Мінську не було – просто другий день фестивалю видався надто прекрасним і алкогольним. Коли ми їхали, я довго перепитував, як же його звати, а він люб’язно посміхався і повторював, що його звати «Едвард». Таксист Едвард мені тоді здався схожим на грузинського півзахисника дніпропетровського Дніпра Джабу Канкаву – з короткою зачіскою і великою кількістю зубів у роті – ну так здавалося. Хоча насправді він був не грузином, а вірменином. Слухав в машині «шансон», але дуже тихо. Політикою ніколи не цікавився. А в Мінськ переїхав через велику любов до білоруської дівчини. Тому тут живе і працює.

Того ж дня ми ще раз викликали таксі. Бо з Едвардом, так склалися обставини, додому ми не доїхали, бо напросились у гості. Тому вже повертаючись з гостей нарешті до нашої квартири з таксистом ніхто не розмовляв і ніхто його не пам’ятає. Була 3 ночі і в радіоприймачі лунала пісня «Океану Ельзи» і ми всі в пів голосу підспівували.

Третього дня фестивалю, після офіційної частини ми їхали в гості до наших білоруських друзів-письменників, аби відсвяткувати вдало проведений фестиваль.

Четвертий таксист відразу усім не сподобався. Ми могли йому пробачити те, що він почувши по радіо Стаса Міхайлова увімкнув звук на повну, могли йому пробачити те, що він нас возив колами і щоразу пропонував додатково показати «достопрімєчятєльності» вночі, але коли він в нас запитав: «Рєбята, а чєво ви так нєнавідєтє рускіх?» – не те що не могли пробачити – ми не знали, що йому відповісти.

Тобто ми то знали, але були, м’яко кажучи, в шоці. Коли ми почали йому щось доводити, що мовляв не так «рускіх», як «окремих рускіх» – але десь на другій хвилині зрозуміли, що говорити щось дарма. Ми мовчки їхали решту маршруту.

Усі таксисти, з якими я спілкувався, розмовляли російською мовою. Не те, що мені було незручно – я відповідав українською, і лише коли вони аж зовсім не розуміли, то перекладав. Усі таксисти спілкувалися російською – крім одного.

Вже коли ми з Юрком о третій ночі виїжджали з квартири на залізничний вокзал, щоб сісти у поїзд до Бреста, ми зустріли зовсім іншого таксиста. Спочатку він мовчав. Ми ж з Юрком, як завжди, говорили про плани, про фестиваль і про все на світі – і коли таксист почув українську, то вклинився у розмову. Він говорив чистою білоруською. І не було жодного враження, що ми говоримо різними мовами. Перше, що він спитав: «розкажіть, як у вас, в Україні, розкажіть правду». Здавалось, ми говорили вічність, і зміст тої розмови не варто передавати – лише одне: наостанок він побажав нам удачі і міцного духу, щоб ми трималися, мовляв, «справжніх» білорусів набагато більше і що вони підтримують Україну, і що вони також хочуть змін, лише вони підуть дещо «іншим» шляхом.

 

09 Тра 2015, 12:35 Перегляди: 1 181Перегляди: 1 181

Тетяна Піскарьова розповіла, як заговорила українською

Українська співачка Тетяна Піскарьова розповіла, як вона, з дитинства російськомовна, заговорила українською мовою. 8 травня вона виступила у Тернополі та зустрілась із нашою знімальною групою. Вже незабаром у програмі “Соло” дивіться повне інтерв’ю із співачкою.

09 Тра 2015, 11:02 Перегляди: 935Перегляди: 935

Медики радять не купувати на стихійних ринках продуктів, які швидко псуються

Не купувати м’ясних, молочних та інших швидукопсувних продуктів на стихійних ринках закликають тернополян медики. Якість такого товару сумнівна, адже документів на нього продавці зазвичай не мають. У спекотні дні харчі без холодильника псуються значно швидше, а торгівля з землі – це повна антисанітарія, аргументують фахівці. Попри це на стихійних ринках не меншає ні продавців, ані покупців.

 

09 Тра 2015, 09:46 Перегляди: 633Перегляди: 633
WP-Backgrounds Lite by InoPlugs Web Design and Juwelier Schönmann 1010 Wien
119 queries in 1,071 seconds.